Мета: визначити характерні ознаки середньовічної китайської поезії; збагачувати словниковий запас поняттями конфуціанство, даосизм; навчати працювати з текстом критичної статті; аналізувати поетичний твір; розвивати образне мислення, вміння працювати самостійно; виховувати інтерес до східних культур, толерантність.

Обладнання: ґроно «Середньовіччя», тексти статті про китайську поезію, тексти поезій ЛіБо.

Змах пензля —

і буревій та зливи тремтять.

А напише вірша —

і викличе сльози у привидів, добрих

і злих.

Ду Фу

ХІД УРОКУ

I. Актуалізація опорних знань

– Розповідь про добу середніх віків за ґроном (див. попередній урок).

– Перевірка домашнього завдання.

– «Слово на захист Середньовіччя» (зачитуються декілька робіт).

II. Мотивація навчальної діяльності

На дошці записаний вислів, в якому два слова не відомі. Розгадайте анаграми і прочитайте поетичні рядки китайського поета Ду Фу.

1. ЕЗНЛЯП

2. ШІВРА

Про кого міг сказати такі слова митець? (Про справжнього поета, мистецтво якого має неабияку силу, вплив на навколишній світ.) Ду Фу присвятив ці слова своєму другові, поетові Лі Бо.

III. Вивчення нового матеріалу

1. Словникова робота

Конфуціанство — етико-політичне вчення давньокитайського мислителя Конфуція (VI ст. до н. е.) Головним у вченні Конфуція є поняття «жень» — гуманність.

Даосизм (дао — шлях) — одне з філософських ученій Китаю. Воно стверджує, що людина — частинка Всесвіту, що людина і природа — єдине ціле, тому пізнати природу означає пізнати людину.

2. Робота над текстом  «Загальна характеристика китайської поезії епохи Тан»

3 618 року в Китаї починається правління династії Тан, котре тривало майже триста років. Внаслідок об’єднання ворогуючих між собою князівств було створено могутню танську державу.

Доти небачена широта спілкування із зовнішнім світом сприяло знайомству з різними досі незнайомими для Китаю релігійними поглядами. Ця широта сприяла релігійному терпінню, а разом з ним і свободі висловлення думок.

Традиційна повага до літератури набула практичного характеру: одним із головних предметів на екзаменах на чиновничі посади була поезія. Поезія усіляко заохочувалася нерідко правителями країни, які самі писали вірші. У політику і літературу прийшли вихідці з сімей середніх і дрібномаєтних землевласників, котрі виросли в селах і були більш близькі до народу, ніж стара аристократична верхівка. Це не могло не вплинути на літературу.

Світогляд танського літератора набагато розширився. Життєвий досвід поета вже не обмежувався рідним селищем і недалеким містечком, а охоплював велику країну з неоднаковими умовами життя в різних її куточках. Поет, який усе частіше був державним чиновником, і своєю службою, і творчістю змушений був брати участь у житті країни.

Коли ми звертаємося до танської літератури, передусім ми говоримо про ліричну поезію. Вона продовжила й розвила великі досягнення минулого й піднялася на небувалу височінь.

Долаючи внутрішню порожнечу та квітчастість віршів V- VI століть, перші танські поети хоча й були носіями цих вад, але на їхню творчість вже лягла печатка нового: майбутня простота форми й глибина поетичної думки.

У танські часи переживали свій розквіт п’яти- і семисловні вірші з двохрядковою строфою, з обумовленим чергуванням тонів, з єдиною римою. Вони дали велику можливість застосуванню в поезії розмовної мови. Новаторство танської поезії поєднувалося з традиційністю зображальних засобів і висловлювалося не тільки у відкритті нової, але – часто – в поглибленні звичної теми. Гори й ріки, застава та місяць, мандрівник, верба й весна – все це існувало й розвивалось у китайській поезії з давніх-давен, і все це набувало протягом століть нову забарвленість. У русі поезії від піднесеності до повсякденності й конкретності відобразився той генеральний напрямок поезії танського часу, на якому були досягнуті найбільші її перемоги.

На початку танської поезії стояли такі видатні майстри, як Ван Бо, Лу Чжао-лінь, Чень Цзі-ан, Мен Хао-жань, Гао Ші та інші. Окрім “тихої” поезії того часу була й інша – поезія битв і мандрів, яка зображувала людину в неспокійних, бурхливих обставинах. Кожен із цих різних поетів так чи інакше передував творчості своїх геніальних сучасників – Лі Бо та Ду Фу

Завдання: прочитати текст, знайти відповіді на запитання, записати їх.

Запитання до класу:

1. Які хронологічні межі має китайське Середньовіччя?

2. За часів якої династії відбувається посилений розвиток науки та мистецтва?

3. Розкрийте поняття «психологічний паралелізм».

4. Якими є основні жанри китайської середньовічної лірики?

5. Які теми є характерними для танської поезії? Перевірка відповідей на запитання.

3. Розповідь учителя про життя та творчість Лі Бо

Лі Бо, відомий поет давнього Китаю, народився у 701 році, був родом з теперішньої провінції Сичуань. Китайські біографи зображують Лі Бо геніальним безумцем, який черпає своє натхнення в келиху з вином, у товаристві інших поетів, які утворюють поетичну співдружність спочатку з шести членів (“Шестеро мудрих з Бамбукового потоку”), а потім з восьми (“Восьмеро безсмертних Винної чаші”). Такі товариства в ту епоху відігравали роль літературних шкіл. Ще в юному віці поет мріяв допомагати людям, і через те він обрав незвичайний шлях для молодої людини його покоління: не складав іспитів, пішов з дому, жив осторонь від людського житла, мандрував, захоплювався лаоською самотністю. Йому було понад сорок років, коли імператор покликав його до свого палацу і нагородив званням ханьлінь, що його нині ми б вважали академічним ступенем. Лі Бо залишався поетом, незалежним у переконаннях і вчинках, а це не збігалося з чиношануванням і придворними правилами. Через три роки Лі Бо залишив столицю заради нових подорожей і зустрічі з поетами Ду Фу, Гао Ші та іншими. Того часу стався бунт Ань Лу-шаня, і через Лушань, де спинився поет, проходили війська Лі Ліня, молодшого брата імператора Су-цзуна. Лі Бо погодився піти до нього на службу, коли Лі Лінь зазіхнув на престол, і поета як його прихильника, було кинуто до в’язниці, а потім заслано в далекий Єлан. Потім його пробачили, повернули посеред дороги. Через кілька років після цих подій, у 762 році, Лі Бо помер у домівці свого родича Лі Ян-біна, якому ми зобов’язані збіркою творів поета. Залишилося понад дев’ятьсот його віршів.

Лі Бо вирізнявся серед сучасників своєю незвичайністю. Він звеличував хоробрих мандрівників, захищав знедолених і відчував себе переможцем, який не знає перешкод. Інші поети засмучувалися невдачами, ремствували на буденні негаразди. Лі Бо ще в юнацькому віці відкинув від себе ці дріб’язкові тривоги й жив у безперервному поетичному горінні, опановував у самому собі цілий світ і тому не страшився самотності.

Сила образів поезій Лі Бо вражала його сучасників. Як поет він перебуває в самій гущині, у найтіснішому скопищі народу, і його можна бачити звідусіль, і сам він бачить весь сучасний йому світ – ніщо не спроможне сховатися від його погляду. Лі Бо писав про все, що перебувало в колі танської поезії. У його “прикордонних” віршах ми знаходимо мужність, суворість і чарівний ліризм, відчуваємо романтику походу, але він пише сміливі вірші проти війн, що їх була велика кількість у 40-50-ті роки VIII століття. Автор п’ятдесяти дев’яти віршів “Давнього”, він порівнює себе з Конфуцієм і викриває неправду. У його творчості можна простежити зв’язок із давньою народною поезією. Свої вірші він будував, вдало поширюючи межі правил, підказував новим поетам шляхи просування вперед, відновлюючи китайське віршування, наближаючи словник поезії до словника життя. Незалежність Лі Бо була логічною розбудовою ідеалу свободи, він був упевнений у своїй місії поета-пророка, поета-вчителя, і вона вимагала від нього повної самовідданості. Поет був величним, але в ставленні до людей не мав і тіні пихатості: його поглинають людські турботи, він дає людям втіху, освічує їх, вчить співчуттю.

Ліричні мотиви Лі Бо властиві для всієї давньокитайської поезії. У поезії Лі Бо, видатного стиліста свого часу, це – оспівування вина, квітів, місяця, дружби, природи в цілому. Найбільш видатні твори Лі Бо: “Розмірений, чистий наспів”, “Віяння давнини”, “Самотньо співаю під місяцем”, і класичний зразок прози: “Весняне бенкетування в персиковому саду”, а також численні чотировірші.

Окремі твори Лі Бо перекладені головними європейськими мовами.

Особливості лірики Лі Бо

– Поезію Лі Бо називають «поезією гір та річок». Неприховане захоплення природою поєднується з філософськими роздумами митця.

– Споглядальність і самозаглибленість: зміни у природі та зміни у власному внутрішньому світі цікавлять його однаково. «Він сам собі цікавий». (Гао Ші)

– Ліричний герой Лі Бо — відлюдник, мандрівник, але він переймається переживаннями і тривогами людей.

4. Читання поезії Лі Бо «Входжу я в річку…»

Підготовка для сприйняття тексту

— Заплющте очі.

Уявіть ранню осінь, прохолодний день. Ви — на березі річки, входите у воду. Що ви відчуваєте? (Свіжість, прохолоду, чистоту…) Відчуйте, як приємно торкається ваших ніг річкова вода, що рухається за течією…

Навкруги — жодної душі, лише ви і природа.

Читання поезії підготовленим учнем.

* * *

Входжу в річку, грає осіння вода…

люблю свіжість цих лілій…

зриваю квіти, граюсь перлинами на пелюстках,

хвилюється заводь…

Дивна ця година… громадяться шовкові хмари…

хотів би подарувати це все тому, хто за далеким небокраєм;

з тим, про кого думаю, нам не зустрітись більше…

в горі й надії дивлюся туди… північний вітер в обличчя.

Бесіда

– Яким є настрій у ліричного героя? Чому? (Ліричний герой сумує, він хотів би милуватися прекрасним осіннім краєвидом разом із тією людиною, з якою розлучений, вочевидь, зі своїм другом.)

– Чому цей настрій не можна назвати тугою, а лише сумом? (Поперше, чарівна природа розраджує героя, по-друге, він сам зазначає: «в горі і надії дивлюся туди». Оскільки жива надія, то немає місця тузі.)

-Якими образами природа зачаровує поета? (Прекрасні лілії з перлинами води на пелюстках — метафора; шовкові хмари — метафора.)

– Чи випадково обрана пора року автором? (Очевидно, що ні. Осінь — символ угасання, наближення до зими, про яку нагадує в останньому рядку північний вітер. Цей порядок, «природний шлях» не здолати, як часто не змінити людині і свою долю.)

– Як ви гадаєте, навіщо автор поезії так часто використовує три крапки? (Три крапки — це пауза, символ зупинки, роздумів. Ліричний герой неквапливо спостерігає за природою, милується нею, але це не відволікає його від власного сумного настрою. Три крапки свідчать про потік думок ліричного героя, немовби їх обірваність, змішаність думок про природу та власні негаразди.)

– У чому виявляється психологічний паралелізм у поезії «Входжу я в річку»? (Образи природи, милування нею переплітаються з розмірковуванням ліричного героя про свій внутрішній світ. До того ж сумний осінній пейзаж підкреслює настрій героя.)

IV. Підсумки уроку

«Продовжте речення»

Сьогодні на уроці:

– я дізнався…

– я здивувався…

– я відчув…

– я уявив…

V. Домашнє завдання

Довести, що вірш «Входжу я в річку» відповідає особливостям лірики Лі Бо (письмово), вивчити конспект, підготувати розповідь «Цей дивак Лі Бо».