Перебіг уроку

І. Організаційний етап

Звучить музика, на фоні якої підкреслено демонстративно учитель стилізує класну кімнату під знімальний майданчик, записуючи тему і епіграф уроку на дошці:
“Він залишився як дерево, що вічно цвіте,
вічно плодоносить, як великий мислитель,
який може стояти поряд із Сократом і Гомером”.
А. Малишко

II. Оголошення теми, мети, мотивація навчальної діяльності

Вчитель. Літературознавець М. Наєнко сказав про О. Довженка ще й так: “Він – як самоцвіт: скільки не обертай його, а в ньому починають світитися все нові і нові грані”.

Нерідко О.Довженка порівнюють із видатними майстрами епохи Відродження, які були водночас і живописцями, і поетами, і архітекторами, і природознавцями. Його ще називають українським Мікеланджело, засновником українського кінематографу.
На цьому уроці нам пощастило познайомитися з ним уперше, і зробимо це знайомство незвичним: кадр за кадром переглянемо уявний фільм, прочитаємо кіноповість його життя і творчості.

– Які задачі перед собою поставимо?
– Чого очікуємо від сьогоднішнього заняття?

Кіноповість – повість, написана, як потенційний кіносценарій, з урахуванням специфіки кіно. Творцем і найкращим майстром кіноповісті в українській літературі є О.Довженко.

III. Основний зміст роботи

Учитель, У створенні цього уроку беруть участь групи: “історики”, “біографи”, “літературознавці”, які працювали вдома з довідковою літературою.

Девізом нашої подорожі нехай стануть слова Олександра Петровича:
“Приберіть геть усі п’ятаки мідних правд
і залиште тільки чисте золото правди!”

Кадр перший. “Знайомство”

Біографи, історики:
Демонструється портрет письменника, плакат, на якому записано відгуки і оцінка творчості Довженка:
 1958 р. Постановою журі Міжнародної виставки в Брюсселі Довженко визнаний як один із першого десятка провідних митців 60-річної історії мистецтва кіно.
 1939 р. “Першим поетом кіно” назвав його Левіс Джекоб у книзі “Історія американського фільму”.
 1949 р. Жорж Садуль у книзі “Історія мистецтва кіно” твердить, що “Земля” Довженка мала великий вплив на молодих кїномитцїв, зокрема Англії та Франції.
 1957 р. Артур Найт у книзі “Найживіше мистецтво. Панорама історії кіно” доводить, що найкращі японські фільми “Роша мун” і “Ворота пекла” зроблені під впливом Довженка.
 1957 р. Айвор Монтегю у книзі “Довженко – поет життя вічного” пише: “Земля” Довженка – це твір генія; йому мусили відступити перше місце російські кіномитці Ейзенштейн і Пудовкін”.
 1958 р. Коли у Брюсселі “Земля” була визнана найкращою у світі, Чарлі Чаплін пише телеграму: “То ж велике щастя для вас, що Україна має такого славного сина і воістину великого художника. Нехай же вам. дорогий Олександре Петровичу, щасливо живеться і можеться предовгіїліта”.

– Що ж, воістину мав рацію народ, коли запримітив: “Не хвали сам себе, нехай тебе люди похвалять1.
~ ‘ \
Хвалили там, у вільному світі. У себе ж – ні. Більше того – Дем’ян Бєдний у газеті “Известия” написав фейлетон, після чого Довженко за ніч посивів.

Літературознавці:
(Це група учнів, які дають “психологічний” аналіз портрета письменника порівнюють власні спостереження зі свідченнями сучасників).
 “В обрамленні білосніжного сивого волосся високе скульптурне чоло. 3-під злегка зламаних енергійних брів дивляться вдалину сіро-блакитні очі Погляд довірливий, пильний, вдумливий, уважний. Вольове, напружено-серйозне загоріле мужнє обличчя, вирізьблене з незвичайною довершеністю. Вражає рідкісне поєднання духовної і фізичної сили”.

 “Він був дуже вродливий… Олександр Довженко, зі своєю усмішкою, ледь квапливою мовою, з м’якою українською вимовою. Він взагалі був вродливий не тією солодкою, а мужньою і серйозною вродою, якою природа обдаровує своїх обранців. Срібло сивини з роками ніби ще більше звеличує цю красу з ореолом пережитого”.

Сторінка друга. “Джерела”
Біографи:
Сосниця – провінційне містечко на березі красуні Десни, на Чернігівщині. Побілені хати, зарослі травою вулиці. В одному з провулків стояла під грушею хата – стара, присадкувата. Це – давнє гніздо Довженківського роду -хліборобів, рибалок, чумаків, косарів. Предки Довженка були козаками і в середині XVIII ст. прибули до Сосниці з Полтавщини. Ціла вулиця називалася Довженковою. Сашко, який народився у серпні 1894 р., був сьомою дитиною у хліборобській родині, в якій діти помирали одне за одним.

Літературознавці:
“Дітей мали багато, чотирнадцять, перемінний склад, з якого залишилося двоє: я й сестра (нині лікар). Решта померли в різний час, майже всі не досягли працездатного віку. І коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадував, у моїй уяві плач і похорон”, – згадає пізніше Довженко в своєму творі «Зачарована Десна».

У день смерті аж чотирьох синів-соловейків, мати Довженка, Одарка, про яку він говорив, що вона “народжена для пісень”, “але проплакала все життя”, молилася: “Залиши мені, Господи, Сашка, оберігай його від поганих людей. Дай йому силу. Пошли йому щастя, щоб його люди любили, як я його люблю”.

Історики:
Можливо тому улюбленою піснею О. Довженка була пісня “Ой горе тій чайці…”, авторство якої приписується самому Мазепі.

Біографи:
Батько Олександра Петро (про якого письменник скаже: “Усе життя його минуло під знаком темряви і неосвіченості”), на свою біду, мав романтичну вдачу і свого сина мріяв за будь-яку ціну “вивчити на пана”.

Літературознавці:
Через багато років, працюючи над “Зачарованою Десною”, письменник згадає рідних людей з особливою ніжністю: “З мого батька можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених і сіятелів”. А діда назвав “добрим духом лугу і риби”: “…гриби і ягоди збирав він у лісі краще за всіх і розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом. Дід був письменний по-церковному і в неділю любив урочисто читати псалтир”.

Історики:
Зрозуміло, звідки у Довженка нахил до споглядальності: “У мене не було пристрасті до чогось одного, певного. Мені здавалося, що я все можу, що все легко, і мені хотілося бути різним, хотілося начебто розділитися на кілька частин і жити в багатьох життях, професіях, країнах і навіть видах”.

Вчитель. Якби можна було підібрати одне-єдине містке слово – епітет, то як би ви закінчили фразу:
– Життя Довженка – …(трагічне…).

Сторінка третя. “Шлях до ремесла”
Учитель записує на дошці “сигнальні” ключові слова, за якими учасники груп мають створити “калейдоскоп”, як цілісну розповідь про освіту і поступ О.Довженка:
Сосницька початкова школа
Мантій Созонович Опанасенко
Глухівський учительський інститут
комерційний інститут
Академія мистецтв
школа старшин Петлюрівської армії
“босий комісар” освіти і культури
відділ Повноважного представництва УРСР у Польщі
Торгове представництво УРСР в Німеччині
приватне училище професора Е. Геккеля
Одеса 1940р. – Київ

Ашхабад
Воронезький фронт
Москва 1952 р.
береги Дніпра 1954 р.
Новодівиче кладовище.

Вчитель. О. Гончар писав: “Довженко справді глибоко трагічна і суперечлива постать. Десь я назвав його “українським Мікеланджело” і цих слів не зрікаюся й зараз, маючи на увазі всебічну фантастичну обдарованість цієї людини”.
Як би ви закінчили фразу:
– Творчість Довженка – … (титанічна, геніальна, подвижницьке…).

Сторінка четверта. “Любов”
Біографи:
“Тричі являлася йому любов”, як у Франка. Уперше “найсміливіший і найвродливіший хлопець” у Сосниці закохався, навчаючись в училищі, в дочку багатого купця Надійку Чаусовську – гімназистку-красуню. Гарна була пара. Та коли вони, молоді і закохані, безтурботно бігали на ковзанку, містечко Сосниця ніби журливо хитало головою: мовляв, нічого не вийде з того кохання, бо ще не бачив світ, щоб щасливим було подружжя з доньки багатія і сина бідного діхтяря…
З Варварою Крилевою Олександр познайомився, вчителюючи у Житомирі. Разом учили дітей, інсценізували уривки з “Назара Стодолі”, “Гайдамаків” та “Катерини”. Побралися, переїхали до Києва, де не тільки події громадянської війни вразили серце Довженка, а й сімейна драма. Лист від дружини обпік серце: “Я люблю тебе, але дружиною твоєю не буду. Не лай мене і не плач за мною”. А коли повернувся додому, застав Варю в обіймах білогвардійського офіцера, пережив гіркоту зради, яка, однак, не спопелила любові. Коли, перебуваючи в Німеччині, він дізнався, що облесник-офіцер покинув хвору на туберкульоз Варю у Празі, не вагаючись, одружується зі своєю зрадливою дружиною вдруге і привозить в Україну.

Юлія Солнцева, актриса – третя і остання його любов. Коли Варвара відчула це, запитала:
– Сашко! Ти закохався?
– Так.
Того дня на столі їхнього помешкання поруч з білими трояндами лежав лист: “Дорогий, рідний, коханий мій! Я прощаюся з тобою. Я їду назавжди. Розумію все-все. Найперше – те, що разом ми жити не можемо. Ти йдеш у велике мистецтво. Ти віддаєш йому всього себе. Тобі потрібен друг в житті, тобі потрібна натхненниця.
Ти закохався, Сашко… Повір: од щирого серця відкидаю в ім’я тебе ревнощі і біль, хочу, щоб вона стала істинним твоїм другом, твоїм натхненням.
А в мене одне-однісіньке прохання до тебе: хочу жити під твоїм прізвищем.
Прощай! Хай іде до тебе добро і щастя з Землі, з Неба, з Води!
Твоя навіки – Варвара Довженко!”

Літературознавці:
“Я так люблю мою Юлію, як ніби й не любив ще ніколи за двадцять п’ять років родинного з нею життя. Я безупинно говорю їй найніжніші слова… Хто послав мені любов?” – писав письменник у щоденнику за чотири роки до
смерті.

Сторінка п’ята. “Кіно”
Історики:
Будучи 32-річним, Довженко, після однієї ночі, круто змінив життя, поїхавши до Одеси. Чим було кіно на початку XX століття? Живими картинками, балаганом і тільки. Йому “вчитися було ніколи і ні в кого”. Спочатку сценарист, потім – режисер, актор, він впроваджував в українське кіно метод Гріффіта, американця, який вперше показав лице героя крупним планом. Довженко не тільки психологізував кіно, а й опоетизував його. Неповторний світ творив за допомогою народної поетики, символів, прийомів живопису.
“Перші зрілі фільми Довженка “Звенигора”, “Арсенал”, “Земля” завоювали йому цілий світ, але відібрали Україну, підрізали творчі крила, вкоротили йому віку”. Ю. Лавріненко.
– Чому?

Сторінка шоста. “Боротьба”
Учитель:
– Чому О. Довженко за 10 років до смерті у щоденнику написав: “Немає сил ходити. Болить у мене все. Болять руки, ноги. Болить голова і болить серце. Думаю, що скоро помру. Мені жаль умерти. Я народився, я був створений років на 90. Я помру скоро, тому що з мене вийшла вся сила. Вона пішла не тільки на роботу. Ні. Не робота подолала мене, не пияцтво, не жіноцтво. Прибила мене недоля народу. А знищила мене ненависть людська і жорстокість. Убили мою радість”.
– Що спричинило до такого відчаю, поразки? .Яка боротьба виснажила його?

Історики:
“Протистояння генія і влади” – слова Ліни Костенко можуть бути епіграфом до цієї сторінки нашої кіноповісті.
Сталін до кінця днів чекав, що Довженко, відомий усьому світові, напише і зніме фільм про нього – вождя, батька всіх народів, генералісимуса, переможця у Другій світовій війні, а тому не дозволив розстріляти, вичікував і навіть пробував приручити: і подарунки надсилав, і дві Сталінські премії вручив, ще й Ленінську, в закордонні відрядження відпускав (Берлін, Париж, Лондон), і звання діяча мистецтв присвоїв. Не приручив. Довженко не вмів і не хотів їсти хліба з рук ката. Хоч йому доводилося маневрувати, відкуповуватися.

Біографи:
Для того, щоб втілити задумане, робив ненависне:
– за геніальну “Звенигору” відкупився антиукраїнським “Арсеналом”;
– за “Землю” – “Щорсом”;
– за “Україну в огні” – казенним “Мічуріним”.
“Справді, яка трагедія художника”, – писав О. Гончар.
У 1940 році Довженко став художнім керівником новоствореної Київської кіностудії, але через те що не міг знімати на замовлення, після війни буде викинутий з кіностудії за націоналізм.
Друга світова війна відкрила Довженкові очі – він наче оглух до будь-яких пересторог і пише свою геніальну “Україну в огні”. Рукопис потрапив до рук Сталіна і для Довженка настала кульмінаційна життєва драма, в якій режисером-постановником був “кат над катами” Сталін.
Довженко був висланий на безвиїзне проживання до Москви. Останній лист кінорежисера, датований 10 жовтня 1956 р., адресований уряду України: “Вертатися хочу на Україну. Президією! Допоможи мені житлом: давно колись відібрали його в мене. Великої квартири мені не треба, тільки треба мені, щоб я міг бачити Дніпро і Десну під обрієм, і рідні чернігівські землі…” Крик душі. У цьому році була завершена “Поема про море” і опублікована автобіографічна кіноповість “Зачарована Десна”.

Літературознавці:
Він мріяв написати нові твори (аж 55 запланованих!), поставити фільм “Поема про море”. Але цей рік був останнім у його земній “долі плачу”.

Сторінка сьома. “Відеолекція”
Пропоную учням 10-ти хвилинний відеоролик з програмно-методичного комплексу навчального призначення «Я народився і жив для добра і любові» – Що ж крамольного знайшли чи відчули у творчості Довженка радянські
урядовці і зокрема Сталін?

Після дитячих версій можна запропонувати і версію Михайла Шевченка, який помітив приховані мотиви психологічного тиску і політичного твору: “Довженко був вождем! Це знали всі. Особливо його вороги. Знали так само, як і те, що вождь без мас, як генерал без армії, – ніякої сили не має. І тому вождя вирвали з мас, ізолювали від середовища, де він міг розкритися сповна, особливо як громадський діяч, де він міг зробити для України те, про що ми навіть не здогадуємося”.

IV. Підсумок уроку
Твір – п ‘япіихвилинка (за допомогою «прийому гамбургера»)
Як “знайомство” з О. Довженком вплинуло на мене?

Учитель: Цей урок – спроба першого знайомства з великим генієм, продовжимо ми його протягом кількох наступних занять.
– Чи справдилися ваші очікування від сьогоднішнього уроку?

V. Домашнє завдання
1. ** Закінчити написання міні-твору;
2. прочитати автобіографічну кіноповість “Зачарована Десна”;
3. *** підготувати доповідь про історія написання твору.