Мета розгляду проблеми: з’ясувати, ким прикидаються і ким є насправді  Федько і Толик. Хоч загалом характеристика одного з провідних героїв вже в заголовку оповідання, а другого («дитини ніжної, делікатної, смирної») — на перших сторінках, увесь хід подій у творі спонукає ні її над тим, «хто є хто». Раз у раз постає перед Федьком, сином бідняка, що живуть у комірному в хазяїна-багача, проблема морального вибору, і завжди  він виходить з неї чесно, викликаючи повагу й захоплення в читача. Потворне  ж внутрішнє єство Толика вміло приховується маленьким негідником  і розкривається сповна аж у кінці оповідання.

План ведення диспуту

1.   Чи  сподобався головний герой оповідання? Чи справді невиправним, безвідповідальним розбишакою був Федько?

У: 3 перших сторінок головний герой твору постає неабияким бешкетником: то навмисне руйнує піскові хатки захоплених грою в будівництво друзів, то відбирає у них паперового змія, виливає передбачливо зібрану дощову воду і т. п. Скарг на Федька не злічити. Виходить, що Федька за­служено прозвали халамидником, що батько цілком справедливо карав його? Але чому ж серед товаришів хлопець був лідером, чому вони не зво­дили з ним рахунків за кривди й знущання? Мабуть, боялися Федькової сили?

О: Ні, Федька друзі не боялися, а дуже любили. Всі хлопці тягнулися до нього, дорожили дружбою з ним, а на похоронах плакали навзрид. То, мабуть, дорослі прозвали його халамидником, бо чули про всілякі витівки Федька з переказів. А товариші знали, що він був добрий, часом тільки дражнився, пустував по-дитячому умів щось цікаве вигадувати, цінували його за вірність у дружбі, бо умів берегти таємниці.

О2: А хто ж скаржився на Федька своїм батькам? Хіба можна людину любити і водночас розказувати про неї тільки погане? Але Федько прощав товаришам зрадливу поведінку, хоч йому неабияк перепадало від батька. Це теж говорить про доброту його душі, про людську порядність.

У: Ви добре зрозуміли особливості характеру героя і симпатії самого письменника до нього. Федько тільки удає із себе затятого бешкетника, так часом проявляється природна для дітей схильність до вигадливості, нестри­мність фантазії.

Вроджені сміливість, завзяття підштовхують героя до самовипробу­вань, до шукання пригод та гострих відчуттів, і Федько іноді втрачає конт­роль над собою. Але провину завжди усвідомлює і при покаранні проявляє недитячу витримку, поводиться надзвичайно гідно: «Якби він схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить. Не любить також Федько товаришів видавати».

2. Як пояснити ставлення батьків до витівок сина? Чи любили вони Федь­ка? Хто більше розумів його — батько чи мати?

(Ставлення батьків до Федькових провин визначається вкрай скрутним становищем, залежністю від господаря (жили в комірному). Батько все ж у душі пишається синовою порядністю, мужністю і після побоїв винагоро­джує за терпіння. Нещасна ж Іваниха геть затуркана: усі природні почуття до сина в неї давно вже витіснив страх втратити дах над головою. Страж­дання власної дитини від безперервних побоїв здаються їй замалими порів­няно з його «тяжкими» провинами. У звертанні до сина вона нещадна: «му­рло ти репане», «а кляте ж яке!», «сибіряка якийсь», «Ірод», «Ідол», «люци­пер», «падлюка».)

3. Чому Федько залучав панича Толю до ігор у своїй ватазі?

(Толя час від часу сам напрошується у Федькове товариство. «Чис­тенький, чепурненький», він після ризикованих розваг повертався додому «задрипаний, подраний, з розбитим носом». За це Федька знову «кладуть на стілець і луплять». Батьки радять своєму «мужиченяті» не водитися з дити­ною «благородною», тоді й бити не будуть, але співчуття до Толі, який по-невільницьки нудьгує за «ікнем своєї затишної квартири, бере гору, і Федько знову залучає панича до своєї ватаги: хай, мовляв, мені буде погано, зате комусь добре.)

4. Які почуття заволоділи Толею, коли він узявся повторити перехід Федька через крижини? А які — Федьком, коли він уперше в житті сказав не­правду?

(Тихий Толя настільки переповнюється заздрощами до Федькового ав­торитету лідера, що шукає способу принизити ватажка підлітків і скинути його «з трону». Він провокує «халамидника» на смертельний ризик — пе­рейти під час льодоходу річку. Коли ж Федько подолав небезпечний шлях аж у два боки, Толик відчув себе прикро враженим і вирішив зробити те саме. І що ж? Федько й тут пожалів свого заздрісника: коли панич на кри­жині розгубився і почав плакати, Федько кинувся його рятувати. Опинив­шись через це у крижаній воді, він ледь живий вибрався на берег, де вислу­хав немало погроз і заробив стусанів від матері. Проте і тут не забув захис­тити Толю, який, за звичкою, склав усю вину за свій зухвалий вчинок на Федька. Тепер уже «халамидник» робить останній у житті благородний вибір: він заявляє, що сам пхнув Толика на крижину, і тим допомагає пани­чеві уникнути гніву батьків. Федько помирає, бо його вдома не рятували від переохолодження, а «били вже як слід».)

5. Коли найвиразніше розкривається суть людської особистості Толі і коли — Федька?

(Читаємо епізоди після порятунку Толі та смерті Федька. Підкреслює­мо, що розбещений егоїст без тіні сумніву у власних діях обмовив свого рятівника, потім спостерігав з вікна його похорон, бо «було цікаво дивити­ся, як будуть ховати Федька-халамидника», далі весело «перекрутивсь на одній нозі й побіг гратися з чижиком». Цього чижика він забрав у Федькової матері, і тут вчинивши підлість, бо пташину, згідно із закладом, Федько пообіцяв віддати Толику тільки в тому разі, коли не зуміє перейти річку. Так «чистенька, ніжна, з щічками, як проскура», зіпсована дитина ніде не упускає свого).

Примітка: Зважаючи на те, що оповідання за своїм психологізмом досить складне для сприймання п’ятикласників, варто вдатися до підведен­ня підсумків диспуту за такою схемою.

Удаване і справжнє в героїв оповідання «Федько-халамидник»