Мета: дізнатися про виникнення народної обрядової поезії, її різновиди; з’ясувати головні календарні обряди українців весняного періоду; вміти виразно і вдумливо читати пісні, коментувати їх зміст; розвивати пам’ять, культуру зв’язного мовлення; вміння грамотно, послідовно, логічно висловлювати власні думки, почуття, спостереження; раціонально використовувати навчальний час; формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати інтерес до усної народної творчості, зокрема до пісні, її чарівності, милозвучності, краси; прищеплювати почуття пошани, поваги до фольклорної спадщини наших предків.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання: тексти веснянок, музичний супровід до пісень-текстів, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки); музичні обробки українських веснянок М. Лисенком (записи).
ПЕРЕБІГ УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Актуалізація опорних знань. Бесіди за питаннями

Чи полюбляєте ви слухати пісні? Які саме?
Коли люди співають?
Що необхідно для того, щоб гарно співати? (Голос, музичний слух, талант у виконанні тощо)
Як пісня впливає на внутрішній стан людини?
Чому, на вашу думку, пісня — це фольклорний жанр?
Назвіть кілька пісень, що не втрачають своєї актуальності?
III. Оголошення теми, мети уроку.
Мотивація навчальної діяльності школярів
IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

…Народні пісні для України — все: і поезія, й історія,
і батьківська могила. Пісні ці — народний літопис,
живий яскравий, сповнений барв, істини,
який розкриває все життя народу.
М. Гоголь
Українські простори є столицею ліричної поезії.
Звідси пісні невідомих поетів поширювались по всій слов’янщині.
Адам Міцкевич
1. Вступне слово вчителя про фольклор та обрядову поезію

«Фольклор» — народна мудрість. У ньому відбито світоглядні, етичні й естетичні погляди народу.
Наука про фольклор — фольклористика — досліджує проблеми, які належать до загального суспільствознавства, вивчає соціальну природу, тематичні обшири народної поетичної творчості, її специфіку й спільні риси з іншими типами мистецтва.
Витоки культури сягають у такі далекі історичні часи, коли ще не було писемності і, зрозуміло, не було такої професії, як письменник, але люди прагнули відтворити у слові свої враження, настрої, переживання, уявлення про природу і свої зв’язки з нею, життєві ідеали, оцінювання внесків людей, серед яких жили поняття про красу, добро і зло.
Відгомін родових та племінних уявлень донесла до нас обрядова поезія.
У патріархальному суспільстві склалася фольклорна система, яка відповідала ритмам трудових процесів, обслуговуючи свята і будні; вона містила й неписані правила поведінки. Виробилися певні «сценарії» обрядів, у яких значну роль відігравали пісні й словесні форми, що мали сприяти врожаю, здоров’ю, добрим родинним стосункам. Фольклор був якнайтісніше пов’язаний з побутом. До календарно-обрядової поезії належать: колядки, щедрівки, веснянки (гаївки, маївки, гагілки), купальські, русальні, петрівочні, жниварські. У календарно-обрядовій поезії поєднувалися язичницька віра та християнська.
2. Народна пісня, її особливості

Народна пісня переймається «на слух». За усної передачі слово виступає в органічному поєднанні з інтонацією, жестом, мімікою, мелодією.
За своїми походженням і суттю пісня є мистецтвом загальнонародним; незалежно від того, авторська чи анонімна, вона орієнтована на масове сприйняття і засвоєння. Мета кожної пісні — не стільки виразити особистість поета, скільки залучити слухачів до співпереживання, що, як правило, завжди вдається, як слушно зауважив І. Франко, оскільки «народний поет творить пісню з того матеріалу вражень та ідей, яким живе ціла маса його земляків…» Отже, його пісня є якимось вираженням думки, устремлінь багатьох, і тільки таким чином вона стає здатною до сприйняття і засвоєння її.
3. Теорія літератури

3.1. Народна пісня — невеликий музично-поетичний твір строфічної форми, автором якого є народ.
3.2. Анафора (гр. аnaphora — піднесення), єдинопочаток — повторення однакових звуків, складів чи словосполучень на початку віршованих рядків чи строф.
3.3. Рефрен (фр. refrain) — повторення групи слів, одного чи кількох віршованих рядків наприкінці строфи чи рядка.
4. Весняний цикл календарної обрядовості (матеріал для вчителя)
Метою таких обрядів було накликати швидкий прихід весни і тепла, задобрити духів поля та дому, від яких, на думку наших предків, залежав урожай та добробут. Процес закликання весни не припинявся із завершенням основних свят зимової пори. Він продовжувався і далі — зокрема у день Стрітення, 15 лютого, що вважався часом зустрічі зими з літом, боротьби між ними та остаточної перемоги тепла над холодом і морозом. У давнину рік поділявся
не на 4 періоди, а на 2 — час тепла та час холоду, між якими, як вважалось, і точилася безперервна боротьба. І лише з переходом давніх праслов’ян від мисливства до землеробства в людській уяві виникають підстави для нового поділу — відповідно до видів сільськогосподарських робіт, які виконувались у полі. Як пора сівби, весна була надзвичайно важливим етапом у праці давніх людей. Від посіву залежав майбутній урожай. Тому весна поставала у свідомості праслов’ян як час підвищеної активності у праці та обрядовомагічній діяльності, яка мала сприяти виконанню весняних робіт. Давні люди розуміли важливість природних умов, від яких вони залежали (швидкий чи пізній прихід тепла, весняні морози, повені, дощі і т. ін.), тому вірили, що можуть задобрити духів та божества, привернути їх на свій бік.
Трактуючи своєрідним чином усі явища природи та навколишнього світу, давні праслов’яни виробили цілісну систему обрядів, пов’язаних із приходом весни та життям у цей період. Календарний рік у наших предків розпочинався 21 березня, у день весняного рівнодення. Від цього часу день ставав довшим, ніж ніч, і розпочинались головні весняні дійства.
Весняний цикл, як і календарно-обрядова творчість у цілому, є системою ритуальної поведінки, де всі магічні дії нерозривно зв’язані з вірою в магію слова. Так, одним із обрядів, що здійснювались під кінець зими чи на початку весни, був обряд випікання символічних коржів у формі птахів, з якими ходили люди, піднявши їх високо над головою, закликаючи весну прийти на землю. Міфологічною основою цього обряду є давнє уявлення про те, що
весну приносять на крилах птахи, які повертаються із вирію.
Найпоширенішою на території давніх слов’ян була обрядова драма «Кострубонько». Суть її в тому, що люди урочисто палили, топили чи ховали у труні ідола зими, з голосіннями та похоронними обрядами, і цим проголошували перемогу тепла над холодом. У ній простежується зв’язок з найдавнішими культами та віруваннями. Велику роль у цьому святі відігравав і культ вогню.
До наших днів на окремих територіях збереглась традиція палити вночі на Великдень великий ритуальний вогонь, при якому здійснювались магічні дії під речитативне промовляння «Весну-Ладу, запали, запали; Лихі сили віджени, віджени…».
На деяких територіях, де залишки знищеного Кострубонька розкидають на полях з метою викликати кращий врожай, цей обрядовий захід демонструє і давній звичай розчленовувати тіло короля або чарівника й ховати його в різних частинах країни, щоб забезпечити родючість землі, людей і тварин.
У святах весняного періоду надзвичайний акцент робиться на культі предків, що набуває свого найвищого вияву у Великдень — час поклоніння Роду та померлим родичам, що відбувалось упродовж тижня і завершувалось так званим «Мертвецьким Великоднем». Його святкування було пов’язане із вірою в те, що душі предків разом із птахами повертаються із вирію.
Як і для інших народів, весна для наших предків була періодом початку ритуальних ігрищ чи гульбищ, мета яких — накликати родючість у природі, сприяти родючості полів.
5. Веснянки — жанр весняного циклу календарно-обрядової творчості

Веснянки, як бачимо з самої назви, — це пісні на честь приходу весни, — календарно-обрядові пісні весняного циклу, які мають закличний характер і сприймаються як звертання до весни, до істот та речей, що асоціюються з нею. У різних місцевостях України ці пісні називаються ще гаївками, гагілками, ягілками, яголайками, маївками тощо. Веснянки складають один з найцікавіших за змістом, найбагатший емоційно фольклорно-пісенний
цикл, тісно пов’язаний з календарем сільськогосподарських робіт і родинним побутом трудівників.
Подекуди назви «веснянка» і «гаївка» (твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ) вживаються паралельно, а от в Галичині гаївками звали лише ті веснянки, що виконувалися під час Великодніх свят, а власне веснянки співалися від Благовіщення до Зелених свят (Трійці).
Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею — радісні надії та клопоти хлібороба. Після холодних коротких днів і довгих зимових вечорів, що минали колись у тісних хатах за роботою, за скупого освітлення, молодь діставала, нарешті, можливість вийти на залиті сонячним світлом левади, вкриті першою прозеленню пагорби, де дихалось на повні груди і співалося на повний голос. Можна було затіяти гру, повеселитися, радіючи лагідному сонцю і теплу.
Пісні, хороводи, ігри поступово утворили специфічний обряд із чітко визначеним порядком дійства і усталеним пісенним супроводом.
Свято зустрічі весни приурочувалося до початку льодоходу «коли щука хвостом розіб’є лід». А оскільки бажання дочекатись цього дня якнайшвидше було великим, то у веснянках і висловлюються нахваляння йти «полонку рубати, гагілку добувати».
До найдавніших веснянок належать обрядові хороводи та співи, а також ігри, у яких висловлюються бажання прискорити прихід тепла, а з ним і тієї пори, коли закладався реальний ґрунт для доброго урожаю.
6. Опрацювання пісень весняного календарного циклу

6.1. «Ой весна, весна — днем красна».
6.1.1. Прослуховування пісні в музичному супроводженні або її виразне читання.
6.1.2. Тема: зображення приходу весни, без якої не буде літа, а значить, і тепла, врожаю.
6.1.3. Ідея: уславлення необхідності приходу весни, її бажаного очікування.
6.1.4. Основна думка: весна — пора року, коли все у природі оновлюється, оживає; саме вона є сподіванням людей на добрий урожай, приплід худоби, достаток.
6.1.5. Композиція: поезія побудована у формі діалогу. Формулюється двічі питання: «Що ж ти, весно, принесла?», на яке подаються докладні відповіді.
6.1.6. Обговорення змісту поезії за питаннями:
Що відчуває кожна людина з приходом весни? Чим це пояснити?
Чому люди отримують радість, задоволення, почуття піднесеності у весняний період?
Як зрозуміти те, що весну назвають красною?
Поясніть, що мається на увазі, коли говориться про весну, яка принесла літечко?
Знайдіть і прочитайте у тексті поезії про дарунки, принесені весною («житечко», «озимую пшеницю», «усякую пашиницю», «рожеву квіточку», «запашне зіллячко», «ягнятко», «телятко»).
Доведіть, що «Ой весна, весна — днем красна» є веснянкою.
Для чого народ склав цю поезію?
Чому в пісні до весни звертаються як до живої істоти?
6.2. «Ой кувала зозуленька».
6.2.1. Виразне читання обрядової поезії.
6.2.2. Тема: зображення тривалого часу кукування зозулі (неділя, понеділок, вівторок,..).
6.2.3. Ідея: прохання людей до зозулі, щоб вона якомога більше їм накувала.
6.2.4. Основна думка:
Співай, співай, товаришко,
Бо вже не будемо,
Та не знаєм, товаришко,
Чи на рік діждемо.
6.2.5. Обговорення поезії за питаннями:
Що вам відомо про зозуленьку як птаха?
Для чого люди прислуховуються до кукування зозулі?
Коли починає свій спів ця пташка?
Чому зозуля у творі названа товаришкою?
Які художні засоби використані в поезії? Назвіть їх, наводячи приклади з твору.
6.3. «Кривий танець».
6.3.1. Ознайомлення з текстом поезії.
6.3.2. Тема: відображення танцю, який символізує неминучий прихід весни, а значить, і зміни у природі, в людському побуті.
6.3.3. Ідея: уславлення мудрості, спостережливості людей за змінами в природі у весняний період.
6.3.4. Основна думка: хороводи та співи — бажання людей прискорити прихід весни.
6.3.5. Опрацювання змісту твору за питаннями:
Для чого проводився кривий танець? Чи слугує його виконання прискоренню приходу весни?
Чому діброва почала палати?
Прокоментуйте рядки твору. Власні думки обґрунтуйте.
Скільки в цебрі водиці…,
Скільки в дівчат правдиці.
Які художні засоби застосовані в цій календарно-обрядовій поезії?
Чим пояснити повторення рядка в поезії: «Та вода по каменю…»? (Вода — у більшості випадків виконувала очисну функцію)
V. Розв’язування тестових завдань та робота за картками
V. Підсумок уроку. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів на уроці
VI. Домашнє завдання

Прочитати обрядову поезію, що належить до літнього календарного циклу, підготувати малюнок до однієї з них; вивчити напам’ять одну веснянку (на вибір).