До кобзарів в Україні завжди ставилися з великою повагою, вслухалися в їхні пісні, в яких бриніла істина та мудрість людства. Тож недарма Т. Г. Шевченко удостоївся того, аби називатися Кобзарем – співцем народної душі. Його лірика – то вираження почуттів, думок та надій українців того часу. Аж страшно, як такі великі переживання витримало серце однієї людини…

Складна доля Шевченка тісно пов’язана з Україною, усі радощі та біди поет ділив із нею. У його віршах – безкінечна любов до рідного краю та людей, прагнення волі та справедливості для кожного. Якщо в літературних попередників Кобзаря, як-от І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, була мета відстояти право української культури на існування та самобутність, то Шевченко досяг цієї мети самою своєю творчістю як явищем. Коли читаєш його вірші, то навіть не маєш сумнівів, що перед тобою видатний представник великої культури. Можливо, держави немає на карті, та це не означає, що на тій невідомій політикам території не народжуються, не живуть і не вмирають люди, радіючи та сумуючи, кохаючи та працюючи. І от у цьому найбільша заслуга Шевченка перед Україною.

Багатопланова творчість Великого Кобзаря не залишає байдужим і через півтора століття після своєї появи. За його талант, за сміливість та гідність наша вічна йому подяка та шана!