У дитинстві ти відчуваєш себе сильним та відважним. Зараз важко уявити, щоб я кілька годин поспіль грала з ким-небудь в хованки. Або в невимовному захваті завертала бруд у листя каштана та прохала подружок з’їсти цей «бутерброд». Тоді це здавалося звичайною справою, веселими іграми, а зараз мені буде просто соромно сісти на гойдалки у дворі – бабці на лаві будуть з мене сміятися.

У дитинстві ти неначе безстрашний: багато що здається незнайомим і незвіданим, а тобі потрібно все це вивчити. Чуєш загрози дорослих: туди не йди, того не роби, цього не бери. Внутрішній голос вмовляє порушити всі ці заборони. І в 99 відсотках я так і робила: відкушувала раніше встановленого часу шматочки від іменинного торта сестри, тікала далеко від дому, бруднила одяг. Отримувала наганяй, але все одно була щаслива – я дізнавалася щось нове.

А як легко було мене привести в захват: жуйка, морозиво, наклейка з улюбленим мультфільмом – від усіх цих дурниць я перебувала на сьомому небі від щастя. І мало що мене тоді могло засмутити: поставили в кут – не проблема, побилася з подружкою – завтра замиримось, впала з велосипеда – скоро заживе.

Дитинство було щасливою порою в моєму житті: саме тоді я познайомилася з моїми найкращими друзями, вперше закохалася, наробила багато пустощів. Чомусь я не можу згадати чогось сумного з того часу, напевно, дитинство – це чарівна пора, коли швидко забуваються образи та прикрощі.