Важко посперечатися з тим, що всі ми інколи помиляємося. Ніхто не знає усього, часто ми користуємося недостовірною інформацією, інколи підводить пам’ять. Мало хто може передбачити всі наслідки своїх вчинків. Часто у житті трапляється багато випадковостей, які роблять, здавалося б, зважене та перевірене рішення неправильним з огляду на результати. Це означає, що ми маємо добре подумати, перш ніж сказати чи зробити щось.

Кажуть, люди вчаться на помилках – і своїх, і чужих. А того, хто в десятий раз наступає на ті ж граблі, вже розумною людиною не назвуть. Тому що це означає, що людина не вміє аналізувати ситуацію та робити висновки або ж просто дуже вперта і не вміє поступатися своїми поглядами, навіть якщо вони хибні.

Наприклад, у п’єсі «Мина Мазайло» головний герой у будь-що хоче змінити своє українське прізвище на російське, бо це обіцяє йому певні особисті вигоди. Він вважає, що саме прізвище стоїть на заваді досягнення його цілей, а зовсім не нікчемність його особистості. І це його прагнення робить його ще більш жалюгідним. Мина Мазайло уперто тримається думки, що його українське походження стоїть на заваді йому щастю мало не все його життя.

Я вважаю, що людина, яка вміє визнавати свої помилки, то не слабак, а сильна, чесна, хоробра людина. Бо власна правота та авторитет – не найголовніше в житті, особливо коли це може коштувати комусь здоров’я чи навіть життя. Чи буде правий доктор, який поставивши неточний діагноз, буде обстоювати свій метод лікування? Той, хто розуміє, що він не правий, а все одно упирається, то є безвідповідальний упертюх. Бо впертість є хорошою якістю, лише якщо вона доречна.Тому я згоден з думкою Аристотеля, що “кожній людині властиво помилятися, та нікому, окрім дурня, не властиво обстоювати хибну думку”.