Давньоукраїнська драматургія бере початок у 17-му столітті зі шкільних драм. Вони називалися так, тому що виходили зі стін вищих шкіл. Їхніми авторами були викладачі, духовенство, а виконували спудеї, тобто студенти. Ці драми мали форму віршованого діалогу. Яскравий приклад – «Володимир» Феофана Прокоповича, про життя князя Володимир Великого.

У тому ж столітті з’явилися інтермедії (інша назва інтерлюдії). Це побутові гумористичні сценки. Вони базувалися на фольклорі, народних переказах та жартах, побутових анекдотах. Героями були селяни, козаки, солдати, торговці та інші постаті з народу. Інтермедії грали в антрактах між шкільними драмами, і глядячи часто йшли на виставу саме заради цих гумористичних сценок. Прикладом можуть служити інтермедії Якуба Гаватовича та Митрофана Довгалевського Саме ці сценки започаткували український театр.

У тому ж 17-му столітті мандрівні дяки створили вертепний театр. Це ляльковий театр на двоповерховий пересувній сцені, де відігравалися п’єси до різдвяних свят з колядками. Вертепник рухав на дротиках ляльок та говорив за них репліки. У нижній частині пересувної сцені йшли вистави народного характеру, «живою» українською мовою, у верхній – релігійного змісту. Вистави цього театру йшли на ярмарках, в хатах, а улюбленими героями глядачів були дяк, шинкарка, запорожець, дід та баба.