Український народ у поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки» показаний у момент його величного гніву. На початку поеми герої поеми важко працюють, вони по-християнські мирні та терплячі. Але у відповідь на свою працьовитість та інші високі моральні якості українці дістають тільки знущання від багатих шляхтичем та інших поневолювачів. Терпіння волелюбного українського народу має межі, і він повстає. Гнів народу страшний, він не щадить нікого, хто опиняється на його шляху.

Автор продемонстрував, якими організованими, ідейними можуть бути прості українці, як наприклад, Ярема Галайда, як сильно вони прагнуть до волі. Вони стають вірними ідеї свободи та рішуче б’ються та помирають за неї. Одне покоління передає іншому естафету священної боротьби за національне визволення.

Водночас у жорстокій боротьбі народ не втрачає моральних якостей. Герої, такі як Ярема та Гонта, і під час кривавих сутичок залишаються здатними на людські почуття: Ярема ніжно кохає Оксану, Гонта побивається за своїми дітьми, що були в католицькій вірі, і яких вбив з почуття обов’язку. Тарас Шевченко підкреслює, що народ український не гине, він безсмертний, він здатен на великі вчинки та висловлює упевненість в кращому майбутньому українців.