У поемі Шевченка «Гайдамаки» подано картину гайдамацького повстання 1768 року в Правобережній Україні. У поеми простежуються дві сюжетні лінії. Перша сюжетна лінія – це історія повстання Коліївщини, вона зображує зародження, підготовку, початок та хід повстання, криваву розправу з католиками в Умані.

Друга сюжетна лінія – це історія парубка, бідного сироти Яреми Галайди, його участі в Коліївщини та кохання до української дівчини, доньки титаря Оксани. Обидві сюжетні лінії нерозривно пов’язані між собою.

Поема розпочинається з другої сюжетної лінії: на початку поеми ми знайомимося з Яремою. Кульмінацією цієї сюжетної лінії стає розділ «Банкет у Лисянці», де Оксана перебуває в полоні конфедератів. Ярема намагається визволити її, водночас стримуючи своїх же товаришів, що ладні перерізати усіх у маєтку, не розбираючи кого. Ця сюжетна лінія закінчується майже щасливо: Ярема визволяє Оксану, стає народним героєм. Вона одужує і вони вінчаються в церкви. Після Коліївщини Ярема залишається живим та зберігає народну пам’ять. “Хто-небудь згадає”,— мовить герой наприкінці твору

В інший сюжетній лінії на перший план виступають ватажки повстання Залізняк та Гонта. Кульмінацією цієї лінії стає розділ «Гонта в Умані» та сцена вбивства Гонтою рідних синів. На цей час народний гнів настільки володіє людьми, що перебування гайдамаків у місті стає кривавим балом сліпої, руйнівної ярості:

«Гайдамаки
Гуляють, карають;
Де пройдуть – земля горить,
Кров’ю пiдпливає».

Гонта показаний в цьому розділі у відчаї людини, загнаної в глухий кут. Присяга вимагає від нього вбити своїх дітей так само, як він вбивав інших. Він робить це, а вночі тихцем ховає синів, почуваючи безмежне горе. Читач в останній раз бачить Гонту зламаною людиною, що «страшно, страшно усміхається» і просить смерті: «І мене вб’ють. Коли б швидше? Та хто поховає?…»

Сюжетна лінія Коліївщини закінчується сумно. У вигнанні з туги помирає Залізняк, Гонта вже давно і жорстоко страчений. Тарас Шевченко докоряє нащадкам, що вони так швидко забули народний гнів Коліївщини та покірно зносять на собі несправедливість.

Водночас поет мріє про єдність сусідніх народів та релігій. Помстою та кривавими розправами не побудуєш щастя, закону та миру. «Жить би та брататься» – с сумом говорить Шевченко про українців та поляків, що вбивали один одного. «Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навiки од моря i до моря – слав’янськая земля» – написав поет у передмові до «Гайдамаків».