Григорій Сковорода народився на Полтавщині у 1722 році в родині малоземельного селянина з козаків. Вчився Гриць у сільського дяка, прекрасно співав, був першим співаком церковного хору. На шістнадцятому році життя разом із кобзарем пішов мандрувати до Києва. Там сільський парубок завдяки природному таланту, жадібності до знань та наполегливості здобув блискучу освіту, найкращу на той час в Україні. У двадцять років Сковорода закінчив Києво-Могилянську Академію.

Перед ним відкривалися нечувані для селянина кар’єрні перспективи: його запросили до придворної капели, на нього сипалися пропозиції викладати у вищих школах, стати ченцем, «стовпом церкви», у Києво-Печерській Лаврі. Проте Сковорода понад усе цінив свободу дії та «спорідненість» праці.

Через рік Сковорода повернувся з капели, мандрував по Європі, потім працював домашнім учителем, викладачем в Переяславському та Харківському колегіумах. В останньому він провів десять років, але неординарна постать викладача викликала нерозуміння з боку керівництва та колег. Сковорода викладав предмети по-новому та набагато глибше, ніж вимагалося, навіть писав підручники, виголошував нові, вражаючи думки.

Писати Сковорода почав ще в юності під впливом античних філософів. Серед творів митця — поетичні та сатиричні вірші, байки, притчі, ліричні пісні та романси, філософські трактати.

Головними роздумами Григорія Сковороди були роздуми про сутність людини і шляхи досягнення щастя в житті. Яке життя має бути правильним? Сковорода був у першу чергу мудрецем життєвої мудрості. Сенс правильного життя Сковорода вбачав у тому, щоб «пізнати себе», знайти працю за покликанням, вчитися, працювати творчо та оточувати себе справжніми друзями: «Кинь, добродію, неробство. Дорожити варто днем…»

Мислитель звеличував людей праці, простий народ, засуджував порочних людей. Серед порочних найчастіше опинялися пани, чиновники, «фарисеї»-духовенство та ті, хто наслідував їх. Принижувати людську гідність, обманювати та паразитувати не можна – вважав мудрець. Це нерозумно та несправедливо

З 1769 року Сковорода вирішив вести мандрівне життя філософа, незважаючи на кар’єрні спокуси з усіх боків. «Жребій мій із голяками», – відказував він – «Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця».

Майже тридцять років Сковорода мандрував країною. Мав сопілку та торбу з книжками. Він приходив у село, і там навчав людей, вчив дітей писати та читати, лікував, грав на сопілці, розказував свої байки, притчі та народні казки, співав пісні. Потім рушав у дорогу. Під час мандрівок народжувалися нові твори.

Філософ дивився на майбутнє України з оптимізмом. Вважав, що такий любий йому розум все одно переможе в людях пороки та пристрасті: «В Горній Русі бачу все нове: нових людей, нове покоління і нову славу…»

Останні десять років про Сковороду по Україні та Росії йшла гучна слава: всі хотіли бачити його, всі запрошували в гості. І це незважаючи на те, що ні одного твору за життя автора не було надруковано! Помер великий мудрець під час мандрів в селі Іванівці, у 72 роки. «Світ мене не впіймає» – говорив він за життя, коли його прохали «знайти собі тиху пристань». «Світ ловив мене та не впіймав» – таку епітафію написали люди на його надгробному камені.