«Три літа» — назва поетичного альбому Тараса Шевченка 1843-46 років. Сюди включені його поетичні твори. В них звучать та переплітаються такі основні мотиви. Це мотив страждань поневоленої Батьківщини, роздуми автора над поворотами історії України та занедбанням славного її минулого. Також посилюються біблійні мотиви («Давидові псалми», «Заповіт»»), але обов’язково нерозривні з життям рідного народу .

Загалом в цей період Шевченко писав твори гострого політичного, соціального та національного звучання. Це поеми та поезії «Великий льох», «Холодний Яр» «Розрита могила», «Сон», «Кавказ», «Чигрине, Чигрине», «І мертвим, і живим…». У більшості з них наявний образ матері –України, яку потоптали її власні діти. Також образ закатованого, обідраного з усіх боків народу, який «спить», не пам’ятає своєї історії та покірно зносить знущання.

У поемах «Наймичка» та «Сова» знову йдеться про долю жінки. Але автор Катерини вже змужнів та показує вже передусім не долю покритки, а долю матері. У «Наймичці» він змальовує сильну жінку-покритку, яку жорстокість суспільства не може зламати: вона знаходить добрих людей, виховує з ними сина, присвячує своє життя йому та його родині. «Сова» – це трагедія самотньої жінки, сина якої відірвали від неї, забрали в рекрути. Вона не витримує горя та божеволіє.

У містерії «Великий льох» та вірші «Чигрине, Чигрине» Шевченко піднімає питання того, що історія України пішла не в тому напрямку дорікає Богдану Хмельницькому за те, що той не зумів передбачити сумної долі України під владою російського царя та «голодної вовчиці», цариці Катерини Другої.

Водночас автор передбачає повстання народу проти гніту панів та царів. Про це каркають символічні ворони у «Великому льосі». І про це ж мова йде в шедеврі поета «Заповіт». Це прямий заклик пробудитися, скинути з себе несправедливу владу, скласти вольний та новий союз братніх народів. У цьому вірші висловлюється палка пророча віра в те, що пригноблені повстануть, порвуть кайдани, понесе «в синє море кров ворожу». Колишні раби побудують нове суспільство.

«Заповіт» було написано молодим Шевченком, коли він був хворий на запалення легенів. На той час – хвороба переважно смертельна. В цю поезію Шевченко спромігся вкласти сутність всього свого життя та творчості, і мета блискуче вдалася йому.