Герой однойменної трагедії «Фауст» людина високих духовних поривань. У своїх пошуках Фауст хоче знайти такий спосіб існування, при якому мрія і дійсність, небесне і земне, душа та плоть співпадуть, зіллються. «Дві душі живуть у мені» – признається Фауст. Одна з них – земна та палка, вона любить земне життя. Інша тяжіє до небесної чистоти, подалі від тіла.

Фауст – лікар, за це його люблять та поважають прості люди. З одного боку, Фауст цінує це. Він прагне допомагати людям. Але жага творчості та великих здійснень, насправді могутніх вчинків не полишають його:

«Я людям руки розпростер.
Я груди бідам їх відкрию
І радощам – всьому, всьому.
І весь тягар фатальний їхній,
Всі біди на себе візьму».

Його прагнення нових знань, пізнання істин, діяльності не можуть бути насичені. Тому розум Фауста не буває в спокої, герой знаходиться у постійних пошуках. Фауст домовляється з дияволом подовжити своє життя «до кінця людства», не тільки для того, щоб отримати безмежне пізнання світу для самого себе, він сподівається також допомогти людям подолати недосконалість цього світу.

В трагедії Фауст проходить через випробовування, сумніви, гріхи, розчарування, спокуси, горе, порожнечу та почуття провини. Через нього гине Маргарита, він втрачає Олену прекрасну. Проте, у фіналі Фауст виявляється людиною, в якій перемагають саме високі помисли: людяність, любов, невтомний розум, віра в прекрасне. Гете стверджує велич людини, її можливості розвитку, силу та красу людського розуму.