Образи жінок у романі «Герой нашого часу» грають велику роль у розкритті характеру головного героя – Печоріна. Адже найтонші грані його душі, його вади та позитивні сторони найяскравіше можна побачити, коли герой взаємодіє з жінками, в яких закоханий, чи які закохані у нього.

Найяскравіший жіночий персонаж «Героя нашого часу» – це Бела. Вона прекрасна донька гірського князя, викрадена Печоріним. Бела дикунка, неосвічена. Проте вона – уособлення гордості та почуття власної гідності. Її кохання неможливо домогтися страхом, подарунками, красивими словами. Серце Бели схиляється до Печоріна тільки тоді, коли він хоче виїхати на війну, аби скласти там голову. Це відкриває перед читачем її жалісливу та добру душу.

У взаємному коханні з Печоріним розкриваються кращі сторони Бели. Вона весела, пустотлива, талановита: співає та танцює так, що куди там світським дамам на балах. Палке кохання Бели – одне на все життя. Коли почуття Печоріна до неї починають згасати, любляча дівчина відчуває це і сама згасає на очах. Навіть помираючи від рани, нанесеної Казбичем, Бела хоче лише бачити Печоріна.

Жіночі образи «Героя нашого часу» продовжує княжна Мері. Це – юна невинна дівчина. Вона тримається гордо, навіть зверхньо, добре освічена, гостра на язик, вміє вести розмову. Водночас Мері виявляє жалість до хворого Грушницького, на неї велике враження справляє вчинок Печоріна, що захистив її. В душі Мері наївна, ляклива дитина – мало не падає в обморок зі страху, коли до неї чіпляється п`яний хуліган на балі. Недосвічена щодо дурних сторон життя Мері – легка здобич умілого обманця Печоріна.

Ще одна дівчина в романі – контрабандистка. Це співачка, гарна, як дикий звір, артистична, ексцентрична та дивна. Проте нічого насправді цікавого та душевного в ній Печорін не знаходить. Навпаки, вона підло заманює його на човен, прикидаючись закоханою, і намагається вбити.

Віра – це жінка-жертва. Вона закохана в Печоріна, який «висушив їй серце». Вона терпить це, ховає своє кохання від свого чоловіка, мучиться ревнощами. Єдина її втіха – те, що коханий неодружений. Водноча Віра – розумна жінка. Вона єдина, хто зрозуміла Печоріна таким, яким він є, зі всіма його хитрощами, пристрастями та вадами. Віра хвора та знає, що жити їй, мабуть, лишилося недовго. Вона каже, що розум підказує їй ненавидіти Печоріна, проте вона, навпаки, тягнеться до нього та вдячна йому за всі хвилини, проведені разом.