Творча спадщина Буніна дуже цікава, вражаюча, однак важка для сприйняття і розуміння, так само як складним і суперечливим був світогляд поета і письменника. Бунін писав на різні теми сучасного йому російського життя: побут російського дворянства і селян, минуле дворянського укладу життя, любов. Легкий смуток пронизує творчість Буніна, що йде від кілька ідеалістичного сприйняття відносин поміщиків і селян, недосяжного в реальності, але милого серцю автора. Всі його твори дуже сильні, правдиві і барвисті в художньому плані.

Моя улюблена розповідь Буніна – «Антонівські яблука». З перших рядків її ми переносимося в тихе осіннє сільце, де радують око прекрасні сільські пейзажі, свіже повітря змушує легені наповнюватися на повну, чується тихий шелест опадаючих з дерев листя й голоси місцевих жителів, їхні пісні, скрип воза, гавкіт собак … Вражає, як соковито описано все це, як живо, що картинка просто оживає в уяві. Відразу захоплюють майстерно передані розмови мужиків з поміщиками, процес роботи. Здається, ніби ти сам опинився там і бачиш своїми очима, як у темну прохолодну ніч, «коли так славно лежати на возі, дивитися в зоряне небо, відчувати запах дьогтю в свіжому повітрі і слухати, як обережно поскрипує довга валка», мужики відправляються в місто. Потім перед очима постають народні танці біля багаття. Десь неподалік сидять старики-старожили, згадують про справи минулих і вже призабутих років.

В оповіданні “Антонівські яблука”, по суті, відсутній сюжет. Він будується на описах і міркуваннях. Через всю розповідь пронесена проблема відносин селян з паном, особливо яскраво вона представлена в рядках про тітку Ганну Герасимівну. Особиста позиція автора, як людини, яка ніколи не зловживала дворянською владою, досить м’яка, він не бачить зла в існуючому порядку речей.

Як невід’ємна частина дворянського укладу життя перед нами постає полювання – описане яскраво, правдоподібно. Автором майстерно передана його атмосфера: і хвилювання мисливців, і скажені стрибки по полях і лісах, і гучне застілля до ранку в якій-небудь віддаленій садибі.

В оповіданні «Антонівські яблука» Бунін передав величезну любов до Батьківщини, до простого життя з її неминущими цінностями, до природи. І хоч автору боляче бачити, як дворянський спосіб життя занепадає, він стверджує, що неважливо – заможний ти дворянин або дрібнопомісний, «збіднілий до жебрацтва». Все одно ти можеш восени вдихати прозоре повітря, просочене запашним ароматом яблук і насолоджуватися життям, яке безцінне і красиве.

Ще мені сподобалася ця розповідь тим, що в ній яскраво відображений узагальнений образ дореволюційної Росії. Коли читаєш її, прояснюються думки і ти розумієш, що краса живе поруч, що любов до Батьківщини, хоч і прихована за завісою сучасних проблем і «модних» переживань, все ж живе і дихає, наповнюючи життя натхненням.