«Зачарована Десна» – мій улюблений твір. Це сповідь автора, хвилююча розповідь про власне дитинство і водночас про народ, про Україну, про невмирущість людського оптимізму. Тема єднання людини з природою – найголовніша у творі. Буйна городина за сільським тином, темні хащі тютюну й смородини, дзвін коси, шепіт хвиль – все бринить музикою, все співає, радіючи життю. Оповідач у кіноповісті — то малий Сашко, то літній митець Довженко. І їхні розповіді органічно переплітаються навіть у характеристиках героїв.

У полоні дитячих мрій автор відкриває завісу перед першими печалями й радощами білоголового хлопчика Сашка. Тут i боязкість гадюки у гущавині смородини та бузини, прийняття «першого грiха» від бабусі Марусини за вирвану моркву, по-дитячому наївне розуміння картини божого суду, «що на неї боявся дивитись навіть домашній собака Пiрат», бесіди з дiдом-«чорнокнижником» про казкові нетри старовини та інше. Якраз звідси i починається розуміння хлопчиком сутності людського буття з його “приємним i неприємним”.

З дитинства хлопчик був оточений людьми, що не мислили свого життя без праці. Його рідні й односельці — хлібороби та косарі багато справ переробили за своє життя. І робота для них була не тільки необхідністю, а й духовною потребою. А взірцем працьовитості завжди були найближчі люди. Батько Сашка «скільки… землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий!»

Мати Сашка була невтомною трудівницею та любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». Дід Семен, що був прекрасним оповідачем та заворожував онуків своїми казками, «пахнув… теплою землею і трохи млином», мав сухі натруджені руки, якими вмів довити линів без всяких рибальських приладь. Особливо захоплювався Сашко роботою дядька Самійла — косаря. Він «орудував косою, як добрий маляр пензлем, — легко і вправно. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю…» То ж недаремно в ранньому дитинстві для Олександра Петровича Довженка найкращою музикою була музика праці: «Коли тихого вечора, десь перед Петром і Павлом, починав наш батько клепати косу під хатою в саду, ото й була для мене найчарівніша музика».

На все життя О. Довженко зберіг у своєму серці образ ріки, на якій пройшло його дитинство, яку він називає зачарованою: «А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс — все блищить і сяє на сонці. Стрибаю я з кручі в пісок до Десни, миюся, п’ю воду. Вода ласкава, солодка. П’ю ще раз, убрівши по коліна і витягнувши шию, як лошак, потім стрибаю на кручу і гайда до сінокосу. І вже я не ходжу, а тільки літаю, ледве торкаючись лугу».

Значне місце у творі відведене змалюванню природи. Усе в ній динамічне. Нема у творі жодного статичного і не оживленого присутністю людини пейзажу. У них завжди діє або сам мрійник і фантазер Сашко, або хтось із його рідних чи знайомих.

Олександр Довженко настільки цікаво вивів у своєму творі селянське життя звичайної родини, що, читаючи повість, забуваєш про навколишнє і ніби перевтілюєшся у самого Сашка, спостерігаючи його очима спокійне українське село, та всі ті події, що там відбуваються. Я вважаю, Довженко був справжнім літописцем народного життя, натхненним співцем людської краси. Кіноповість «Зачарована Десна» вчить нас працелюбству, мудрості, силі, невичерпній життєвій енергії.