Цього літа я з батьками їздив на море. Ми жили в дерев’яному будиночку, а будиночок стояв у гаю дерев, на схилі, що спускався до моря. Цілі дні я проводив або у воді, або на березі моря. Навіть вночі, засинаючи, я чув шум моря.

Рано вранці мене будили плескіт хвиль і крик чайок над водою. Чайки ловили рибу у хвилях. Ми теж ловили рибу на вудку, коли брали у знайомих гумовий човен. Одного разу ми вийшли в море на цьому човні рано вранці. Море було таким тихим, що вода здавалася дзеркалом, правда, хвилястим. Ми відпливли далеко від берега, він був, як на долоні. Я спостерігав, як піднімалося сонце над водою. Дивовижне, загалом, видовище. Ми піймали тоді не дуже багато риби, зате у мене залишилося багато вражень.

Зазвичай погода стояла сонячна, гарна. Іноді піднімався вітер, він гнав по морю хвилю. Але для нас це було розвагою, ми хвацько перестрибували через хвилі, коли купалися.

Але одного разу до вечора погода зіпсувалася. Загримів грім, подув сильний поривчастий вітер. Потім ще дощ пішов. А на морі почався шторм. Воно потемніло, понеслися великі-превеликі хвилі. Сусідська дівчинка злякалася, що розпочнеться цунамі і нас всіх змиє з берега хвилями. Ми сховалися у себе в будиночку і пили гарячу каву, бо стало холодно. А я все вибігав подивитися на шторм.

Мені сподобалося відпочивати на море. Я б залишився там і на осінь, нехай і купатися не можна. Я люблю море і обов’язково знову приїду до нього.