Вчора ми з мамою ходили гуляти в парк. Це було одразу після того, як я прийшов зі школи. На вулиці був сонячний, але холодний і вітряний день. В осінньому парку доріжки під ногами були усипані золотим, червоним і бордовим листям. Вітер піднімав листя з землі і кидав їх нам під ноги. І іншим перехожим – теж. А з дерев нісся справжній золотистий дощ! Це вітер зривав листя з дерев, яке ще не встигло осипатись. Такі ось витівки осіннього цього бешкетника.

Сонечко яскраво світило, тому в парку було радісно і ясно. Я познайомився там з хлопцями, і ми разом носилися по доріжках, ховалися між деревами. Ми розкидали листя ногами, набирали цілі букети і розкидали по вітру. Ще ми валялися в купах жовтого листя. Воно було таким чистим і свіжим, що ніхто не боявся вимазатися.

Було весело. Шкода, мами потім на нас сварилися. Мовляв, вистачить дихати холодним повітрям, що ви горлом застуду ловите. І справді було холодно, я був у куртці, шарфі і шапочці. Після біганини стало жарко, ми сперечалися з мамою, чи потрібно знімати шапку. У підсумку прийшли до компромісу. Я спершу зняв шапку, але потім надів знову.

Поверталися ми додому на заході сонця. До того часу вітер стихав. Чудовий осінній день минув! Шкода, він виявився коротким, адже восени темрява настає швидко. Після школи час прогулянки промайнув так швидко. Адже починався цей день якимось похмурим. Вранці сонце довго видряпується через осінні хмари. А потім розпогодилося. Осінь, напевно, вирішила подарувати нам хороший день перед своїми обов’язковими дощами. Щоб ми добре відпочили і не сумували потім.