Як складно їсти суп без хліба, так буде непросто написати речення без іменника. У шкільній програмі з української мови не даремно все починається з вивчення саме цього члена речення. Хто? Що? Ці питання часом самі важливі для смислового навантаження фрази. Потім вже можна дізнаватися, які відбувалися дії, навіщо, чому, яким чином, як виглядає предмет або людина. Всі питання відштовхуються, так чи інакше, від об’єкта, який все це робить.

Існує дуже відома фраза російського лінгвіста В. Ветвицького : «Іменник – це як би диригент граматичного оркестру. За ним пильно стежать оркестранти – залежні слова». «Оркестранти» уподібнюються йому за формою, узгоджуються з ним. Тут складно сперечатися. Форми, відмінки, закінчення інших членів речення повністю залежать від іменника. Навколо нього формується весь сенс сказаного. У більшості випадків тексти, романи, статті та інші літературні жанри називаються іменником – на честь предмета або людини, про який йде мова. Назви у вигляді дієслів або прикметників зустрічаються набагато рідше.

У голодні роки війни люди могли прогодуватися одним тільки хлібом. Точно так можна використовувати тільки іменник для складання речень. Найчастіше односкладові іменникові речення не поступаються в інформативності і часто використовуються в художніх текстах. Ніч. Любов. Вбивство. Все зрозуміло? Це головне – інше деталі.

При цьому хліб – не тільки найважливіша страва столу, а й символ достатку, благополуччя. А наявність іменника робить речення більш цілісним і визначає важливість сказаного.