Мене звати Олександра. Зараз я проживаю в Києві. Але сьогодні, я хочу розповісти про місто, в якому я народилася і виросла – Мала Вішера. Це маленьке містечко в Новгородській області. У дитинстві я любила довго гуляти по його тінистих вулицях. Пам’ятаю, як одного разу біля одного з будинків у центрі, я зустріла літню жінку, яка дивилася на будинок й усміхалася. Я поцікавилася, чому ж вона посміхається, і вона розповіла мені дивну історію цього місця.

У позаминулому столітті купці Петро і Михайло Курженкові заснували в тоді ще селищі, скляний завод. Завдяки цьому Мала Вішера стала розростатися, стаючи все більшим поселенням і беручи нових жителів. Брати ж побудували для себе будинок, в якому згодом розмістилася адміністрація міста. Саме це послужило йому порятунком. Багато жителів і зараз не знають історію цього будинку, думаючи, що він був спеціально побудований для сучасної влади. Досить символічно, що і тепер доля нашого міста вирішується в будівлі, де зароджувався початок міста і яка належала людям, що створили це місто і зробили його таким затишним, тихим, рідним.

Коли я повертаюся в своє місто і, як багато років тому, блукаю по його вулицях, ноги самі несуть мене до цього будинку. Як тільки я бачу його, мене переповнюють дивні почуття, відразу ж згадуються слова тієї старенької : «Я поважаю перших власників цього будинку, і вдячна моїм сучасникам, які зберегли це історичне місце. Я щаслива, від того, що цей будинок буде і далі відігравати велику роль в житті нашого міста».

Ці слова викликають у мене трепет. Починаєш розуміти, що свою історію, свою долю мають не тільки люди, а й будівлі. Цей невеликий двоповерховий особняк сірого кольору як ніби випромінює велич, якою колись володіли його власники. Вони наділили цей будинок своїм характером.

Строгі сірі фасади, рельєфні прибудови і башточки на даху додають таємничості, роблять його схожим на замок. Саме вони і закладають у нашу душу відчуття, через яке ми нібито потрапляємо в середньовіччя.

Будівля дійсно заворожує, змушує посміхнутися. Сріблясті лусочки теремків і рожеві рельєфи навколо вікон додають святковості. Якщо повернути за ріг, то можна розглянути бічний фасад, прикрашений на другому поверсі стародавнім балконом. А трохи нижче знаходиться арка, яка веде у внутрішній дворик. Правда вона ніби сховалася за деревами і її не відразу можна помітити.

Знайомство з незвичайним будинком переносить подумки на кілька століть назад, а повернувшись в нашу реальність, хочеться обов’язково розповісти цю історію комусь ще.