Недарма говорять, що природа – наша мати. Вона дає людині все необхідне для життя, хоч ми не завжди можемо оцінити її дарунки. Що може бути кращим за тепле сонце, величні гори, грайливе море, квітучі дерева навесні? Світ природи багатий і різноманітний. Чого варті сотні тисяч видів тварин, більшість з яких ми ніколи не бачили у житті! А найголовніше те, що людина не просто користується тим, що природа дає їй, а cама становить її невід’ємну частину.

«Краса врятує світ» – ось найвідоміший афоризм, що стосується краси. І ми всі його знаємо. Але мені здається, він дещо неточний. Краса не просто врятує світ коли-небудь, вона вже багато разів його врятовувала. Людей у складних життєвих ситуаціях надихали шедеври мистецтва, природа або якась прекрасна людина поруч із ними. Чоловіки закохувались у прекрасних жінок та чинили заради них героїчні вчинки. Випадково побачена краса, почуті вірші, повертала людей до життя на війні, серед потворних явищ.

Що означає ця приказка? Вочевидь, зовсім не те, що кожного дня надворі тепло, сонячно, не йде дощ… Такого просто не буває. Змінюються пори року – міняється погода, в одній півкулі стоїть літо, в іншій – зима, а десь на полюсі взагалі вічні холоди.

Ми часто називаємо друзями тих, хто насправді є приятелями. Тобто тих наших «друзяк» з якими ми просто сидимо за партою, до яких ходимо грати в ляльки або в комп’ютерні ігри. Чи може нам хочеться піти на сусідню вулицю покататися на гойдалці, а мама не пускає самого. Доводиться шукати тих, хто піде разом з нами. Так з’являються в нас приятелі, яких ми гордо називаємо «друзями».

Працю називають першою потребою людини. Я повністю згоден з цим твердженням. Усім, що є в людини, вона зобов’язана праці.

Тварини у природі риють рівно стільки нір, скільки їм велить інстинкт, птахи будують такі ж гнізда. Тільки людина з дитинства хоче до безмеж удосконалювати свої витвори. Тому можна сказати, що людина природно потребує праці.

Я не знаю людини, яка б не любила слухати музику та пісні. Я теж обожнюю пісні. Співи оточують нас від самого початку нашого життя.

Особливо прекрасна народна пісня. Це справжня душа народу. Українська пісня вбирає в себе все народне та особисте людське життя. Перший спів, який ми чуємо – це колискова, яку нам співає мама або бабуся, і в ній бринить материнське тепло, любов та ласка.

Тема голодомору бентежить серця навіть ситих та задоволених життям людей сьогодення. Ми часто зустрічаємо цю тему у творах української літератури. Ми жахаємося страшних та шокуючих подробиць життя тогочасних українців. На сторінках новел, оповідей та романів ніби оживають усі жахіття того часу.

Я цілком згодний з тим, що спілкування відіграє дуже важливу роль у житті людини. Існує багато різновидів спілкування. Ми спілкуємося усюди – вдома, з членами родини, у школі, на роботі, у магазині, коли хочемо купити щось, з друзями, з домашніми тваринами, з природою тощо. І від нашого вміння правильно побудувати комунікативну взаємодію з іншими залежить, чи досягнемо ми своєї мети в кожному конкретному випадку – якщо хочемо мати теплі відносини з рідними людьми, досягти професійного успіху, донести до когось свої думки чи легко спілкуватися у великих компаніях людей.

Нам важко навіть уявити світ, в якому немає книги. До неї ми звикли з самого дитинства, вона розкривала перед нами дивовижні таємниці життя та давала корисні поради у важку хвилину, вчила нас розуміти самих себе.

Новела «Три зозулі з поклоном» Г. Тютюнника має чудовий епіграф – «Любові всевишній присвячується». Він дуже влучно розкриває основну ідею твору. Новела глибоко віддзеркалює внутрішній світ автора, його світобачення.