Тема голодомору бентежить серця навіть ситих та задоволених життям людей сьогодення. Ми часто зустрічаємо цю тему у творах української літератури. Ми жахаємося страшних та шокуючих подробиць життя тогочасних українців. На сторінках новел, оповідей та романів ніби оживають усі жахіття того часу.

Матері, що вбивають своїх дітей, аби вони не мучились голодом, брати, що вбивають один одного за краюху хлібу. Зараз дуже просто засуджувати такі вчинки, називаючи їх негуманними, але що би ми зробили самі, не дай бог, потрапивши на їхнє місце.

Цей період в житті та історії України є справжньою перевіркою на людяність, спроможність вижити в екстремальних умовах та балансувати між тваринністю та людською гідністю. На долю людей випало неабияке випробування, битва не на життя, а на смерть, і ми сьогодні не вправі засуджувати їх. Ми можемо лише зробити свої висновки та усіма силами не допустити подібних явищ у майбутньому. Ми ні в якому разі не маємо забувати про ці страшні події початку ХХ століття, коли цілі сім’ї вимирали в селах від того, що їм нічого було їсти.

На превеликий жаль, ця тема сьогодні стає об’єктом піар-кампаній багатьох політиків, що спекулюючи на людському горі намагаються заробити собі більший рейтинг. Такими речами не можна спекулювати. Ця чорна смуга в житті українців, що торкнулася кожної сім’ї, не може бути предметом інформаційної або політичної торгівлі. Складається враження, що тест на людяність сучасники не пройшли, на відміну від тих, хто пережив голодомор та зумів залишитися людиною та не втратити гідність та людську подобу. Пам’ятаймо, вшануймо пам’ять загиблих від жорстокого геноциду українців, та залишимо це в минулому, не спекулюючи на чужому горі – залишаймося людьми!