Твори українською

Дещо відмінною групою були ті українці, які емігрували з України після визвольних змагань і проживали у Центральній Європі (Польщі та Чехословаччині) чи в Західній Європі. Це були високоосвічені люди, вважали себе тимчасовими емігрантами і чекали повернення в Україну. Серед них були й драматурги: Єлисей Карпенко, Володимир Винниченко, Олександр Олесь, Юрій Липа, Леонід Мосендз, Фотій Мелешко,

Емігранти, які виїжджали до різних країн Європи, мали намір на тимчасовий побут поза Батьківщиною, а ті, хто від’їздив до Північної Америки – на сталий побут. Вибір останніх був добровільним, хоча він і був спричинений політичними обмеженнями в освіті і праці для українців в Україні, що була толі під чужою владою (і про це з болем

Коли робимо огляд літератури і додаємо географічні визначення, то тим самим визнаємо, що вона якось особливо відмінна від основного масиву літератури певної країни. Драма в літературі української діаспори, можливо, більше, ніж будь-який інший жанр, несе на собі відбиток її незвичної долі, адже ці твори написано поза материком.

Аналіз художнього твору- це уявна операція над твором, яка передбачає членування його на частини (складники змісту і форми), виділення певних частин, дослідження їхніх особливостей, визначення місця й функціональної ролі в загальній системі твору, встановлення характеру взаємодії з іншими його частинами.

Доля української мови повна злетів і падінь, періодів розквіту та занепаду. Проте недаром кажуть, що мова – то душа народу, і поки живий народ, живе й мова. Закінчилися епохи великих політичних утисків, хоч і тоді українська мова жила в побуті українців, у творах бунтівних українських митців тощо.

Життя людини – складне й багаторівневе явище. Кожен із нас постійно взаємодіє з іншими людьми – ми спілкуємося, навчаємося, працюємо поруч, претендуємо на ті самі життєві блага. Люди різні, із власними потребами та інтересами. Часто стається, що ці інтереси перетинаються або й взагалі суперечать одне одному.

Українська література – визначна складова культури нашого народу. Поети, письменники, драматурги – втілювали своє світобачення, розкривали важливі проблеми людської особистості та життя взагалі. Традиції українського художнього слова беруть свій початок з часів Київської Русі, а своїм корінням сягають древніх уявлень, сбережених у фольклорних творах.

Народна пісня, як і весь фольклор, якнайкраще відображає світобачення та традиції етносу. Я згоден з думкою А. Міцкевича про те, що пісня – духовне обличчя нації. І не тільки духовне, на мою думку, бо пісня також відображає найважливіші історичні події життя народу та особисті переживання.

Воля – складне поняття, його трактують по-різному. Вільна людина у буденному значенні – це той, хто може безперешкодно робити те, що він вважає за потрібне – жити там, де хоче, вчитися чи працювати за будь-яким фахом, мати свободу пересування тощо. Усі права та свободи людини прописані в Конституції України.

Життя не стоїть на місці, усе змінюється кожного дня. Протягом усього свого життя людині доводиться пристосовуватися до його мінливих потреб. Спочатку дитина вчиться пізнавати світ та спілкуватися з іншими, потім потрапляє до школи, де має дотримуватися певних норм поведінки та виконувати вимоги вчителів.