Мета: розкрити образи повісті; удосконалювати вміння на основі аналізу твору характеризувати героїв, визначати, яку роль відіграє кожен персонаж у розкритті ідеї; виховувати високі моральні якості учнів, формувати світлі ідеали.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: тексти повісті «Земля», запис класичної музики, біблійна легенда про Каїна й Авеля.

…Бо ти на землі — людина.

В. Симоненко

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Мотиваційний етап

1. З’ясування емоційної готовності до уроку

2. Актуалізація суб’єктного досвіду

·         Рефлексія «Моє розуміння слова “земля”».

·         Перевірка складених удома схем, асоціативних рядів (див. попередній урок)

ІІІ. Оголошення теми уроку, мети, цілевизначення.

Зачитування епіграфа

ІV. Опрацювання навчального матеріалу

1. Художнє читання біблійної легенди про Каїна й Авеля

Слово вчителя

Чому Сава Федорчук став новітнім Каїном? Як наважився порушити Божу заповідь «Не убий»? Чи можна було попередити злочин? Саме такі запитання тривожать кожного читача. Найлегша відповідь — убив, бо хотів одержати у спадок усю батьківську землю.

Поміркуймо разом, чи не помилкова така однозначна категорична відповідь.

3. Бесіда з елементами дискусії. Робота з текстом

·         Кажуть, що двох однакових людей і характерів не буває навіть в одній родині. Яким був і в кого вдався Михайло, а в кого Сава?

·         Чому Марійка любила більше Михайла, ніж Саву, хоч Сава був схожий на неї? (Дитину зі складним характером любити важче)

·         Чи не було в характері Сави патології?

·         Пригадайте, який перший тяжкий гріх учинив Сава? (Укинув джмеля за пазуху своєму кривдникові, хлопчик помер.)

·         Як зреагувала Марійка на такий вчинок? Чому не покарала сина?

·         Чи були в Михайла негативні риси в характері? Як він ставився до Рахіри?

·         Які стосунки були між братами?

·         Чим була сім’я для кожного з братів? (Неправильне виховання породило в Сави комплекс неповноцінності й викликало відчуття того, що він у сім’ї чужий. Він шукав людину, яка могла б його зрозуміти)

·         Чи правильний був вибір Сави? Чому саме Рахіра? (Груба сила притягує силу, зло притягує зло.)

·         Як ставився до землі Михайло, а як Сава?

·         Як уплинула на Михайла служба? До яких висновків він дійшов? (Сила людини не в землі, а в руках людини, в праці.)

·         Під час відсутності Михайла Сава полюбив працю на землі, трудився добре. Як до цього ставилися батьки? Чи були задоволені? Чи хвалили сина?

·         Порівняйте кохання Михайла й Анни, Сави й Рахіри.

·         Є така думка, що кожна жертва певною мірою винна у своїй смерті. Чи стосується це Михайла?

·         Якої помилки припустився Михайло в стосунках з Анною, що призвело до трагедії? Чи можна назвати його нерішучим, слабохарактерним? Чи, може, добрим і м’яким? (Михайло зволікав зі шлюбом, боявся осуду односельців і найбільше того, що батьки можуть покарати його за вибір дружини і не дати землі. У своїй передчасній смерті та поламаному житті Анни винен і він. Михайло обіцяв Анні розповісти батькам про намір одружитися з нею. Та кожного разу відкладав, зволікав, був нерішучим. І за це був покараний долею. Заради нього Анна пішла в місто, де найнялася служницею, з вини Михайла стала покриткою.)

·         Яким став Сава після вбивства? На які думки, висновки це наштовхує?

·          Після вбивства кожен член родини страждав. У чому трагедія становища кожного і чиє становище найтрагічніше?

·         Чому немає щастя в сім’ї Сави і Рахіри? Чому воно є у Петра і Анни, хоч Анна любить тільки Михайла, навіть після його смерті?

·         Що було причиною трагедії в родині сільського газди Івоніки Федорчука, який є взірцем християнської добропорядності?

(Учні дискутують, доходять висновку: і земля, і характер Сави, і неправильне виховання, і підбурювання Сави Рахірою і, зрештою, трагедія — кара за гріхи.)

·         Чи можна Саву якось виправдати?

Слово вчителя

У душі Сави жила якась хвороблива заздрість і злоба. Він егоїст. Щодень він множить свої негідні вчинки, зло і навіть не засумнівається в правильності вибору. Коли ж Рахіра підігріла в ньому жадобу власності, оте чорне зло затьмарило його розум і він зважився на найтяжчий гріх.

Письменниця кожним своїм словом застерігає, що вбивство — непрощенний гріх. Немає у світі нічого ціннішого від людського життя. Ніщо не може виправдати злочин Сави. Сава Федорчук — утілення духовної деградації.

4. Робота над характеристикою інших образів

Марійка та Івоніка — уособлення цінностей народної моралі.

Рахіра, як і Сава,— утілення духовної деградації.

Образ Анни. Трагедія шляхетної, чутливої душі в жорстоких обставинах тогочасного сільського життя.

План характеристики образів

1. Ставлення героїв до землі, до праці на ній.

2. Що найбільше вплинуло на дії й вчинки персонажа — бажання мати землю, володіти нею чи любов до землі? Як саме?

3. Як ставляться односельці до персонажа? Як оцінюють дії і вчинки?

4. Що для кожного персонажа було найвищою цінністю? Які моральні принципи вони сповідували? У чому вбачали щастя?

Матеріал для вчителя

При цьому Івоніка пам’ятав, що найвища цінність у житті — все-таки людина. Він готовий продати найкращі свої бики, не боїться втратити набутків, тільки б вирятувати з війська сина Михайла. На слова Докії Чоп’як «Того вже не робіть. Шкода велика!» Івоніка відповідає: «Чому?.. Я би се радо зробив, коби лиш знав, що Михайло лишиться мені дома. Як будемо жити й будемо здорові, постараємося собі другі. Коби я їх лиш при собі мав, ті молоді руки, а решта — то все байка, Але руки, Докійко, руки — то все наше багатство, то наше добро, то наша скорбота!». Ці слова варті того, щоб їх записати не лише в зошит, а й назавжди в серце. Ось які орієнтири дає нам література.

Цей неграмотний селянин несе з собі найвищу мудрість свого народу, його етичну культуру. Тяжка праця зробила грубими його руки, але не знівечила душі, яка залишилася ніжною і світлою. Івоніка любить землю побожно, милується нею, відчуває її, «мов самого себе». Неправда, що він проклинає землю після смерті Михайла. То «кричить» його розпука, тяжке горе, несправедливість. Можливо, саме тут, біля могили коханого сина, до кінця усвідомив Івоніка, що зла заздрість і зажерливість — страшні речі. Звертаючись до землі, «ревнув нараз страшним голосом, погрозивши п’ястуком: «Не смійся! Доста ми

дурні твої…» Про кого він? Чи не про тих, хто готовий зневічити чуже життя заради грошей, прибутку і навіть заради святої землі?..»

«Не для тебе, синку, вона була, а ти для неї!» — говорив Івоніка. Розказував людям, що «він усе покинув і пішов!» Так, людина смертна, то чи варто марнувати життя на те, аби побільше зібрати з одні руки і ще, не дай Бог, скалічити або стратити чи-

єсь життя… Бо ж і вбивця смертний. У ньому говорив селянський філософ, а люди боялись його мови, хрестились і казали: «З розуму зійшов!»

Односельці, родина і навіть сільський поміщик відчували духовну силу цього чоловіка, його праведність і мудрість. Недаремно Сава боїться не маминих сварок, а батькового мовчання.

А скільки делікатності проявляє Івоніка у ставленні до інших, особливо — до рідних. Не лише за звичаєм Марійка все життя називає чоловіка на Ви — для неї він і захист, і порада, і опора в усьому. Скільки разів він брав найтяжчу ношу на себе, боячись

завдати зайвого болю дружині й дітям! До останку любив обох синів — і мертвого, що тішив його батьківське серце, і живого, що приніс йому стільки страждань. «Вмерлого не забував, а живого оплакував невидимими, духовними сльозами». Воістину христи-

янське вміння любити і прощати. «Ненависть не знаходила місця в тій безкорисливій гармонійній душі».

Життя цього чоловіка гідне осмислення й наслідування, бо вміння жити у згоді з Богом, людьми й самим собою дається непросто — цьому треба вчитися.

Марійка — вже не те. У селі її називають скупою, і хоч сама вона так не вважає, однак це правда. Нетерпляча, сварлива. Анну проганяє не тому, що вона їй не подобається, а тому, що переконана: бідна наймичка — не пара хазяйському синові. Сава злостиво думає: Марійка нізащо не погодиться взяти за невістку безземельну Анну, хоч би вона була найкраща. Земля справдітаки стала власницею її душі, взяла в рабство. Тільки згодом, переживши трагедію, Марійка зрозуміла, як жорстоко вона помилялася.

Михайло… Щирий, «працьовитий та чесний. По всіх селах навкруги немає йому пари; такий добрий». Гармонійно поєднались у Михайлові зовнішня привабливість і висока духовність, любов до селянської праці і тонке відчуття прекрасного. Мабуть,

внутрішня естетика, якою був схожий на батька, допомогла йому розпізнати в Анні те золоте серце, якого не бачили інші.

Що переживає Михайло, працюючи на землі? Насамперед радість буття. Земля дає йому насолоду відчути себе творцем, дарує барви й мелодії, будить найпоетичніші почуття. «Препишні звірята» домашні ледве не розмовляють з ним, бо він дбайливий

і лагідний, не лише доглядає і пестить їх, а й милується ними. Чи замислювався Михайло над прибутками, які дасть йому земля та догляд за домашніми тваринами? Очевидно, ні. Це для нього було природним, бо земля годує чоловіка, дає йому свої плоди і втіху. Михайлові думки витають коло батька та матері, яким треба допомогти, коло Анни, яку сердечно любить, летять у тривожне й невідоме завтра. Туга за землею і хліборобською працею точить серце Михайла — солдата цісарського війська.

Можливо, він ще надто молодий, щоб обтяжувати себе думками про власність? Але ж Сава — ще молодший. Однак його переслідує та ризота, що батько може позбавити землі. При цьому він не жадав віддати їй своє життя і молоду силу, а мати її якнай-

більше, бо земля для селянина — найперше багатство. Це він добре тямив і хотів бути багатим, жити весело й сито. Якщо Михайло готовий усім пожертвувати заради високих почуттів до Анни, то Савине кохання до Рахіри зовсім інше. «Рахіра — або земля?» —

питав себе батьковими словами. «І одно, і друге!»

Радості від праці Сава не розумів, зате радість власника добре гріла його душу. Ділився думками з Рахірою: «…відколи Михайло пішов, знаю се ще ліпше. Але той кусник — він лежить недалеко від бурдея і від нього найближче до цісарського гос-

тинця — я б його дуже хотів мати. Я б собі хотів там поставити хату… Навкруги мали би ми свої ґрунти».

Бажання одержати землю породжує заздрість, ненависть до матері, до брата, до Анни. Світла Михайлова душа дає відсвіт у серцях односельців (після його смерті село «осиротіло»), а темна Савина — породжує чорну тінь, якої люди жахаються.

Рахіра — до пари Саві. «Лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільно по селу, балакаючи та оглядаючи все, що впадало їй в очі, особливо ж дріб, або ставала там, де ґаздині білили свої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді, з одного або другого затягнути незамітно під пахву». Злодійкувата, охоча до тютюну й горілки, «пуста» дівчина, вона однак прагне бути багачкою і ґаздинею… Якби ж то Рахіра йшла до того чесним шляхом, а то, засліплена жадобою і злобою, одержима бажанням збагатіти, вона штовхає Саву на братовбивство, яке, на її думку, і дасть змогу заволодіти всіма батьківськими ґрунтами.

Докія Чоп’як — працьовита, добра, розумна жінка. І все ж заради землі ламає долю своїй єдиній дитині, віддаючи Парасинку за багатого нелюба. Головне для неї, що Тодорика — з землею. Зрозумілим є бажання Докії не дати чоловікові-п’яниці розтринькати те, що надбано важким трудом. Але чи варте багатство такої жертви? Власність засліпила душу Докії і забрала щастя Парасинки. Доччині сльози — гіркий докір материнській захланності.

З особливою любов’ю створений образ Анни.

Вона красива зовні й прекрасна душею. Анна бідна наймичка. І хоч уміла добре виконувати різну роботу, мала інтелігентну душу (служба в панів надала «поважній душі корму, гнучкості і свого роду інтелігенції»), в очах селян вона не має ціни: «Вона була убога, тому й не мала для них ніякої вартості. Не мала ні землі, ні грошей».

Кохання до Михайла — щире й ніжне, без сподівань на особисті матеріальні вигоди. Та не судилося щастя молодятам. Ще з перших рядків письменниця накреслює трагічну історію кохання. Михайло на весіллі в Парасинки запрошує Анну до танцю. Та голосним зойком урвалася одна струна, і все зупинилося на місці. Не з’єдналися руки в танку — не зійдуться молодята в шлюбі,  не з’єднають їх під вінцем.

Трагедію шляхетної,чутливої душі спричинили жорстокі обставини тогочасного сільського життя.

У шлюбі зі старим Петром Анна щаслива, хоч і любить Михайла навіть після його смерті. Вона має ціль у житті — вивчити єдиного сина у високих школах, бо «нема йому що до землі прив’язуватись… вона іноді лише самого горя наносить! Нема що до неї приростати! Вона не кожного щастям наділяє!»

Отже, вибір її цілі в житті пов’язаний ще й зі страхом перед неписаним законом життя селян, за яким багатство й земля ставляться вище особистого щастя. Утім, саме плоди землі, яку дбайливо обробляють Анна й Петро, стають джерелом тих заощаджень, на які сім’я колись учитиме свою дитину.

V. Закріплення

Бесіда

·         Чи дає Ольга Кобилянська ті орієнтири, до яких потрібно прагнути в житті?

·         Які персонажі близькі до вашого ідеалу людини?

·         У повісті часто натрапляємо на вислів «гармонійна людина». Хто з героїв повісті, на вашу думку, найбільше відповідає цій характеристиці?

·         Чи актуальні проблеми, порушені в повісті, сьогодні?

·         Сформулюйте ідею твору. (Земля, будь-яка власність — річ зваблива, але найбільше багатство не варте нічого, якщо воно замішане на чиємусь горі; немає у світі цінностей, які переважали б людське життя.)

VІ. Підсумок

Слово вчителя

Українське село протягом багатьох століть сформувало неписані закони народної моралі, які діють і дотепер. Вони є нашим безцінним спадком і духовним орієнтиром. Жити чесно, любити землю і працю на землі, допомагати ближньому, не бути скупим і

зарозумілим — це ті істини, на яких і тримається сааме життя. Віками батьки вчили своїх дітей зважати на думку громади. «Думай наперед, що про тебе скажуть люди»,— напучували старші. Пригадайте, як Наталка Полтавка говорила: «Моє все багатство єсть моє добре ім’я». Саме за такими законами ми повинні жити сьогодні, щоб заповнити оту глибоку порожнечу в наших душах, про яку говорилося в епіграфі до повісті О. Кобилянської «Земля».

VІІ. Домашнє завдання

1. Упорядкувати записане на уроці, опрацювати відповідний матеріал за підручником.

2. Прочитати повість О. Кобилянської «Людина».