Мета: поглибити знання школярів про біографію Т. Шевченка, з’ясувати основні віхи його творчості; проаналізувати твори митця, що є віссю неперервності історичного часу; розвивати культуру зв’язного мовлення, пам’ять, вміння виразно читати поетичні твори, логічно мислити, грамотно висловлювати власні думки, раціонально використовувати навчальний час; виховувати почуття поваги до життєвого подвигу Т. Шевченка в умовах підневільного становища нації в першій половині ХІХ ст.; інтерес до історичного минулого рідного краю. 

Тип уроку: засвоєння знань і формування вмінь.

Обладнання: портрет і «Автопортрет» Т. Шевченка, виставка книжок митця, учнівська картинна галерея «Герої Кобзаря очима сучасників», фотоілюстрації до життєвого шляху Тараса Григоровича, портрети Г. Квітки-Основ’яненка, І. Котляревського, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки), аудіозапис «Реве та стогне Дніпр широкий».

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

У музичному супроводі звучить мелодія «Реве та стогне Дніпр широкий. Учні-екскурсоводи проводять міні-подорож картинною галереєю «Герої Кобзаря очима сучасників». Акцентується увага на значимості та спрямованості цих художніх творів мистецтва.

ІІІ. Актуалізація опорних знань

1. Вікторина «Всім нам знайомий Т. Шевченко»

Завдання: упродовж 6 хв надати письмово відповіді на запитання:

1. Село, яке письменник вважав своєю батьківщиною. (Моринці)

2. Соціальний стан Тараса у дитячі роки. (Кріпак)

3. Професія батька майбутнього письменника. (Стельмах)

4. Здібність поета у дитинстві. (Малювання)

5. Ім’я художника і написаний ним портрет, який розіграли в лотерею, щоб визволити

Т. Шевченка з кріпацтва. (Художник К. Брюллов написав портрет В. Жуковського)

6. Сума викупу Тараса з кріпацтва. (2500 руб.)

7. Рік і місто видання «Кобзаря». (1840 р., Петербург)

8. Заклад, у якому навчався Тарас Григорович, отримавши «вільну». (Академія мистецтв)

9. Де побував Т. Шевченко разом із науковою експедицією як художник? (На Аральському морі)

10. Хто з родини Шевченків мав ім’я Катерина? (Старша сестра Тараса)

11. Відома поезія митця про безрадісне сирітське дитинство. («Мені тринадцятий минало»)

12. Місце перепоховання Т. Шевченка. (Канів, Чернеча гора)

Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 1 бал.

2. Доведіть або спростуйте думку

– «Твори Т. Шевченка ніколи не бувають прочитані до кінця».

– «Видатний Кобзар силою свого поетичного слова намагався пробити мури людської байдужості, панської обмеженості».

– «Для Т. Шевченка головним є любов і слава серед співвітчизників»

ІV. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

V. Основний зміст уроку

Щедро тебе, Тарасу Григоровичу, обдарував Бог: ти і поет, і живописець, і скульптор та ще, виявляється і актор… Шкода, голубе мій, одного: що не обдарував він Тебе щастям

А. Маєвський.

Він був сином мужика і став володарем в царстві Духа.

І. Франко

1. Вступне слово вчителя

Сьогодні ми вирушаємо в подорож шляхами славетного сина України — Тараса Григоровича Шевченка. Кожний із нас має право знати, як склалася прижиттєва й посмертна доля Кобзаря, як він працював, з ким дружив, а кого ненавидів, якимбув у побуті та особистому житті, які його погляди, переконання і смаки-вподобання. Доля переслідувала видатного митця в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу…

Про одного з найбільших велетнів світової історії і поведемо зараз мову.

Слово надається нашим екскурсоводам.

2. Тарас Григорович Шевченко (09.03.1814–10.03.1861).

Творче життя Кобзаря

Екскурсовод № 1. Дитинство. Важка наука

У селі Моринцях на Київщині в убогій кріпосницькій сім’ї Григорія Шевченка 9 березня (25 лютого ст. ст.) 1814 року народився хлопчик Тарас, майбутній великий народний поет. Коли

він був ще зовсім малий, батьки його переселились у село Кирилівку (нині Шевченкове).

У тяжких злиднях кріпацького життя минало дитинство Тараса. З малих років у хлопця виявився гострий, допитливий розум. Дуже захоплювали малого Тараса дідові оповідання про героїчне повстання народних мас проти польської шляхти в 1768 році. Образи ватажків Коліївщини — Залізняка й Гонти — глибоко врізались у дитячу пам’ять. Хлопець підріс, і батько віддав його в науку до дячка. Важкою була ця наука, але малий Тарас успішно подолав її, переносячи разом з тим мужньо всі суворі кари і знущання деспота-дяка. Коли Тарасові було 9 років, померла його мати. Залишившись із малими дітьми, батько одружився з удовою, яка мала своїх троє дітей, і життя в сім’ї стало ще тяжчим. В 11 років залишився Тарас круглим сиротою. Після батькової смерті почалося поневіряння хлопця по чужих людях. Побувши короткий час пастухом у дяка Павла, пішов Тарас до дячка Боярського за «школяра-попихача», тобто наймита. Тут він рубав дрова, носив воду школярам, а пізніше

став ходити читати Псалтир над покійниками. Постійно п’яний дячок знущався зі школярів взагалі й з малого Тараса зокрема. Довго терпів його приниження хлопець, аби тільки вчитися й малювати (у нього в цей час уже прокинулася любов до малювання. У вірші «А. О. Козачковському» згадував поет, як він мережив книжечки, списував твори Сковороди, колядки й виспівував їх. Нарешті хлопець утік від жорстокого вчителя. Пристрасно бажаючи навчитися малювати, він знову шукав учителів. Побувши три дні в Лисинці у диякона-маляра, який примушував його лише носити воду й розтирати фарби, хлопець пішов у село Тарасівку до відомого в околиці дячка-маляра. Але й тут на нього чекала невдача. Маляр, як розповідає Шевченко в автобіографії, «посмотрел внимательно на левую ладонь бродяги, отказал ему наотрез, не находя в нем таланта не только к малярству или к шевству, ниже к бондарству». Повернувся Тарас у Кирилівку і став пасти громадську череду, не залишивши, однак, своїх мрій про малювання. Коли йому було 14–15 років, він знайшов одного маляра в селі Хлипнівці, який погоджувався взяти його в науку, але зажадав на це дозволу від поміщика. А коли Шевченко звернувся до управителя панських маєтків, той, замість дозволу, послав його на панську кухню кухарчуком.

Екскурсовод № 2. У пана

Незабаром кухарчука зробили козачком, тобто слугою молодого пана Енгельгардта. Нескладні були обов’язки козачка. Сиди біля дверей панської кімнати і чекай, поки пан гукне подати вогню, щоб закурити люльку, налити води тощо. Та й тут хлопця не покидала пристрасть до малювання: він крадькома змалював олівцем картини, що прикрашали панські покої. Разом із паном Шевченко виїхав до м. Вільно. Тут з ним сталася така пригода. Пан з панею поїхали на бал. Хлопець засвітив свічку і став перемальовувати портрет козака Платова, учасника Вітчизняної війни 1812 року. Він так захопився улюбленою роботою, що не чув, як пани повернулися додому. «Пан,— розповідає Шевченко в автобіографії,— с остервенением выдрал его за уши, надавал пощечин, за то, дескать, что он мог не только

дом — город сжечь».

Екскурсовод № 3. Наука у Ширяєва. Викуп з кріпацтва

Весною 1831 року опинився Шевченко в Петербурзі, куди переїхав його пан. Наступного року, зважаючи на невідступні благання, пан віддав його в науку до «різних живописних справ цехового майстра» Ширяєва, щоб мати свого дворового маляра. Ширяєв брав численні підряди на розмалювання панських будинків, церков, театрів. Учні його жили на горищі, їх нещадно експлуатували. Їм удавалося трохи вчитися живопису, але треба було виконувати дуже багато технічних малярських робіт. Отже, хоч перебування у Ширяєва і було для Шевченка певною наукою, та вона не задовольняла його художніх запитів. Влітку «білими» петербурзькими ночами він став ходити до Літнього саду перемальовувати статуї. В одну з таких ночей1835 року його зустрів земляк художник Іван Максимович Сошенко, який у цей час закінчував Академію мистецтв. Сошенко помітив у ширяєвського учня справжній художній талант і став йому допомагати. Шевченко почав ходити до художника на квартиру, вчитися у нього малювати. Саме Сошенко знайомить Тараса з О. Венеціановим, Є. Гребінкою, В. Григоровичем, К. Брюлловим, В. Жуковським. Благородні друзі зацікавилися обдарованим юнаком і вирішили докласти зусиль, щоб визолити його з кріпацтва. Почалися переговори з паном Енгельгардтом. Він запросив за кріпака 2500 крб. Щоб роздобути цю значну суму, К. Брюллов намалював портрет В. Жуковського, який розіграли в лотерею, а на виручені гроші викупили Шевченка. Це сталося 22 квітня 1838 року.

Екскурсовод № 4. В Академії мистецтв. Перші твори

Вийшовши на волю, Шевченко вступив в Академію мистецтв і скоро став улюбленим учнем К. Брюллова. Він навчається не тільки живопису, а й слухає лекції в університеті, студіює історію мистецтва, загальну історію, літературу, фізику, фізіологію, зоологію та інші науки.

У роки навчання в Академії мистецтв Тарас надзвичайно швидко росте і як художник, і як поет. Його світогляд формується під впливом тогочасної революційної думки, що йшла від

Радищева і декабристів, розвивалося далі у творах Бєлінського і Герцена. Молодий Шевченко опановує багатий світ науки, мистецтва і поезії. Упродовж 1839–1841 рр. він одержує три срібні медалі за свої художні роботи. Перші поетичні спроби Шевченка належать ще до часів перебування його в кріпацтві. З цих спроб збереглась і була надрукована одна балада «Причинна». Після викупу Тарас Григорович захоплено віддається поетичній творчості. З-під його пера виходять поеми «Катерина», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та ін. 1840 року перші його твори вийшли невеличкою книжечкою під назвою «Кобзар» (у книжці було вміщено 8 творів). У 1841 році видано було окремою книжкою поему «Гайдамаки». У цей же час Т. Шевченко починає писати і російською мовою (поема «Слепая», драма «Микита Гайдай», з якої 1842 року було надруковано уривок, та інші твори).

Екскурсовод № 5. Перша подорож на Україну

1843 року Т. Шевченко поїхав на Україну, де не був 14 років. Відвідав він рідну Кирилівку, був і в інших місцях на Київщині, на Чернігівщині, Полтавщині. Поета глибоко вразило тяжке становище закріпаченого селянства. Т. Шевченко глянув тепер на життя народу не очима підлітка-кріпака, а очима дорослої освіченої людини з передовим політичним світоглядом. Побував поет і в поміщицьких садибах, і в кріпосницьких хатах. Картини дикої сваволі й знущання панів над кріпаками ще більше розпалили в серці поета ненависть до поміщиків. Він звертається до разючої зброї сатири, яку спрямовує проти царизму і поміщиків. Важкі враження від подорожі поета на Україну виразно відбились у творах, написаних у той час. На початку 1844 року Т. Шевченко виїжджає з України.

Екскурсовод № 6. У Петербурзі і знову на Україну (1845–1847)

Повернувшись до Петербурга, Т. Шевченко продовжує навчання в Академії мистецтв. У цей час він пише пристрасну революційну поему «Сон» («У всякого своя доля»). 1845 року митець закінчив Академію мистецтв і поїхав на Україну для постійної роботи. Поет оселився у Києві, але жив тут мало. Він став працювати художником у Київській тимчасовій комісії для розбору стародавніх актів і за дорученням цієї комісії їздив по Україні, змальовував пам’ятки старовини, що збереглися в містах і селах. Побував Шевченко на Київщині, на Полтавщині, Чернігівщині, Волині, Поділлі. Це допомогло йому вивчити край і народне життя. У своїх поетичних творах цього часу («Холодний Яр», «Єретик», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Три літа», «Заповіт» та ін.) поет висловив революційні прагнення народних мас. У цей час у Києві гурток української молоді заснував КирилоМефодіївське товариство (братство). У 1846 році, перебуваючи у Києві, Шевченко зблизився з членами цього таємного політичного товариства і вступив до нього. Весною 1847 року товариство було розгромлено. Царська жандармерія заарештувала членів товариства, і в тому числі й Шевченка, захопивши його на переправі через Дніпро, коли він повертався з Чернігова до Києва.

Екскурсовод № 7. В казематі

Заарештованого Т. Шевченка, як і інших учасників товариства, під конвоєм доставили в Петербург і посадили в каземат. Під час арешту в самого поета та в інших членів Кирило-Мефодіївського братства знайшли в рукописах його революційні твори «Сон», «Кавказ», «Єретик» та ін. Жандарми і цар Микола І, який особисто керував слідством у справі кирило-мефодіївців, виділили з поміж арештованих Шевченка як найбільшого злочинця. Сидячи в казематі, Т. Шевченко не зрікся своїх революційних поглядів. У віршах, написаних в ув’язненні, звучали мотиви стійкості борця і незмінної любові до батьківщини, трудящих.

Слідство закінчилось швидко. Вирок у справі Шевченка був такого змісту: «Художника Шевченка за складання бунтарських і найвищою мірою зухвалих віршів як обдарованого міцною будовою тіла віддати рядовим в Оренбурзький окремий корпус з правом вислуги, доручивши начальству мати найсуворіший нагляд, щоб від нього ні в якому разі не могло виходити обурливих і пасквільних творів». На цьому вироку Микола І дописав власною рукою: «Під найсуворіший нагляд і з забороною писати й малювати».

Екскурсовод № 8. На засланні

В Оренбурзі, зустрівшись із земляками, Т. Шевченко читає їм свої революційні вірші («Сон», «Кавказ»), співає пісні. Через кілька днів поет пішки вирушає в Орську фортецю, на місце

своєї солдатської служби. Почалося важке життя рядового солдата-засланця. Сувора

муштра, жорстокі знущання бездушних командирів не зламали революціонера-демократа. «Караюсь, мучуся… але не каюсь»,— відповідає він тим, хто його засудив. З великою небезпекою для себе Шевченко порушує «височайший указ» — малює й складає вірші, записуючи їх у невелику книжечку, яку носив завжди при собі «за халявою». В Орській фортеці поет написав поеми «Княжна», «Варнак», «Москалева криниця» і низку віршів. У них звучать мотиви боротьби, ненависті до панів, відданості народові, туги за рідним

краєм. Поет любив Україну «безталанну», «убогу». Улітку 1848 року Шевченко потрапив до складу експедиції, що мала своїм завданням обслідувати Аральське море. Він як художник повинен був змальовувати береги моря. Восени 1845 року поет повернувся в Оренбург для остаточного опрацювання матеріалів експедиції. Друзі Шевченка клопотали про полегшення його долі, але тут новий удар упав на голову поета. Весною 1850 року за доносом офіцера у нього зробили трус, знайшли зошити з віршами, альбом з малюнками, цивільний одяг і знову заарештували. Понад півроку просидів Шевченко в тюрмі, після чого його заслали в Новопетровську фортецю на березі Каспійського моря. В останні роки заслання поет знову порушив царський наказ і створив низку повістей російською мовою («Художник», «Княгиня», «Музыкант» та ін.). Лише 1857 року закінчилося заслання Шевченка. 2 серпня

він покинув Новопетровську фортецю. Десять років заслання підірвали фізичні сили Шевченка, але не зламали його поглядів, його сили як революціонера-борця.

Екскурсовод № 9. Після заслання. Останні роки життя

Весною 1858 року поет прибув у Петербург. Тепло й шанобливо зустріли його друзі й численні прихильники. Він зближається з російськими революціонерами-демократами, які на чолі з М. Чернишевським об’єднувались навколо журналу «Современник». Дружба з цими найпередовішими людьми того часу зміцнила революційні погляди самого Шевченка. Твори, написані поетом після заслання, ще більше загострені проти царизму, проти поміщиків, проти релігії. Весною 1859 року, одержавши після довгих клопотань дозвіл, Тарас Григорович поїхав на Україну. Відвідав Кирилівку, Моринці, побачився з родичами. Побував і в інших місцевостях. Боляче вразила поета картина гіркого життя покріпаченого селянства.

Їдучи на Україну, поет хотів оселитися тут, писати, працювати. Але царська влада і поміщики боялися революційного впливу на селянство і не допустили здійснення цих намірів. В останні роки життя Шевченко хотів улаштувати своє особисте життя й одружитися. Але «земляки й землячки», за висловом поета, перешкодили цьому. Українські пани домагалися, щоб поет одружився з панночкою. Коли ж поет вибрав наречену з простого народу, наймичку, то вони розбили це одруження. 1860 року Тарас Григорович захворів. Стан його здоров’я швидко гіршав, і 10 березня (26 лютого) 1861 року він помер. Поховали Шевченка спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі, а в травні того ж 1861 року тіло його перевезли на Україну і, виконуючи його заповіт, поховали на горі під Каневом.

Мертвим повернувся Шевченко на Україну, але й могила його наганяла страх на поміщиків. Похорон поета на Україні мав революціонізуючий вплив на народні маси. Серед народу поширювалися легенди, ніби великий поет не вмер, а живий і з’явиться, коли почнеться народне повстання проти поміщиків. Трагічним було життя Шевченка: із 47 років — 24 він провів у кріпацтві, 10 — на засланні, а решту — під наглядом жандармів.

3. Рання творчість Т. Шевченка (загальна характеристика)

Перші поетичні спроби письменника почались принаймні з 1837 року. Про них він писав в автобіографії: «В светлые летние ночи бегал в Летний сад рисовать. В этом саду и в то же время начал он делать этюды в стихотворном искусстве, из многочисленных попыток он впоследствии напечатал только одну балладу «Причинна». Після викупу Шевченка охопило творче піднесення і протягом 1838–1840 рр. він пише твори: «На вічну пам’ять Котляревському», «Катерина», «Іван Підкова», «Тополя», «Перебендя», «Тарасова ніч», «Думи мої» та ін. У ранні роки були написані також «Гайдамаки», «Гамалія», «Слепая», «Тризна» та ін. Вже в ранніх творах Шевченко виступив як народний поет, творчість якого відбиває погляди, думки й переживання народних мас і органічно зв’язана з фольклором.

Більшість ранніх творів митця мають романтичний характер. У них виводяться виняткові образи, змальовано надзвичайні події. Романтизм Т. Шевченка революційно спрямований. Поет заперечує тогочасний кріпосницький лад і закликає боротися протии нього. Твори митця відбивають його мрії про вільне, щасливе життя трудящих. Його мрії, як і мрії інших романтиків прогресивного напряму, випереджали життя, відображали революційні

настрої передових людей. Ранні твори поета різноманітні щодо жанрів: це ліричні вірші, балади, поеми. Т. Шевченко був: то палким, то ніжним, виступив творцем багатьох дорогоцінних перлин ліричної поезії. Багато його віршів пішло в народ, стало народними піснями. Уже в перший період своєї поетичної діяльності поет написав багато ліричних віршів, які мають важливе значення для розуміння його геніальної особи і цінні як високохудожні твори. У своїх спогадах російський письменник і журналіст І. Панаєв

писав: «Малоросійські друзі його вже тоді говорили про нього із захопленням і казали, що Шевченко обіцяє виявити чималий поетичний талант». Основні мотиви його лірики петербурзького періоду — туга за рідним краєм, почуття самотності, сирітства, сумні згадки про страждання покріпаченого народу, визначення завдань поезії.

4. Теорія літератури

Елегія — один із жанрів лірики медитативного (філософського), меланхолічного, почасти журливого змісту (наприклад, «Думи мої…» Т. Шевченка).

Лірика — 1. Один із трьох родів художньої літератури, у якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора. 2. Певний віршований твір або сукупність творів.

Ліроепічний твір — це літературний твір, у якому гармонійно поєднуються зображувально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого з’являються якісно нові твори (балада, співомовка, поема, роман у віршах).

5. Опрацювання програмової поезії Т. Шевченка ранньої творчості

5.1. «На вічну пам’ять Котляревському» (1838 р. С.-Петербург).

5.11. Виразне читання поезії з відповідним коментарем.

5.12. Розповідь учителя.

І. Котляревському, як і Т. Шевченку, відводять особливе місце в розвитку української літератури. Вони стояли біля її першоджерел. Іван Петрович уперше почав писати живою народною мовою, реалістично змалював життя народу, його побут, звичаї, оспівав його патріотичні почуття, показав його моральну красу і велич. Т. Шевченко вслід за І. Котляревським гостро засудив у своїх творах ненависну народові кріпосницьку дійсність і закликав до боротьби з несправедливим ладом. Тому І. Котляревського вважають зачинателем, а Т. Шевченка — основоположником нової української літератури. Життя цих двох письменників можна вважати справжнім подвигом у мистецтві, бо вони врятували український народ і українську культуру й відкрили перед ними шлях у майбутнє.

5.1.3. Тема: звернення молодого Т. Шевченка до померлого І. Котляревського (українського солов’я), щоб той розважив Кобзаря- сироту.

5.1.4. Ідея: возвеличення краси української літературної мови, яку започаткував видатний полтавчанин.

5.1.5. Основна думка: Будеш, батьку, панувати, / Поки живуть люди, / Поки сонце з неба сяє, / Тебе не забудуть!

5.1.6. Жанр: громадянська лірика.

5.1.7. Римування: перехресне.

5.1.8. Віршований розмір: ямб.

5.1.9. Композиція.

Експозиція: згадування Т. Шевченком солов’я — І. Котляревського, дивлячись на «одиноке гніздечко» птаха.

Зав’язка: розповідь поета про вплив солов’їного співу на почуття людей.

Кульмінація: висловлення суму з приводу смерті «батька» нової української літератури.

Розв’язка: звернення Т. Шевченка до І. Котляревського з проханням надати духовну підтримку під час перебування на чужині.

5.1.10. Художні особливості твору.

Метафори: «сонце гріє, вітер віє», «серце в’яне», «серце б’ється», «дівчина в’яне, сохне сиротою», «ворон прокричить», «засне долина», «соловейко задріма», «повіє вітер по долині,

пішла дібровою луна», «луна гуляє», «верба сміється», «Котляревський щебетав», «слава сонцем засіяла», «усміхнеться серце», «хвилі… ідуть та ревуть», «доля… плаче».

Епітети: «світ божий», «дрібні сльози», «співає дрібно, рівно», «запекла душа злодія», «божа мова», «лютий злодій», «мова мудра, щира», «зла доля».

Риторичні запитання: «А де ж дівся соловейко?», «Чому не осталось?», «Піде та

замовкне — нащо щебетать?».

Риторичні оклики: «І сонце гляне — рай, та й годі! / Верба сміється, свято скрізь!», «Поки сонце з неба сяє, / Тебе не забудуть!», «Праведная думе!», «Та про Україну мені заспівай!».

Звертання: «Праведная думе!», «Прилинь, сизий орле».

Порівняння: «співає… як бога благає».

Повтори: «дівчина в’яне, сохне сиротою», «Сонце гріє, вітер віє», «З поля на долину, / Над водою гне з вербою / Червону калину. / На калині одиноке / Гніздечко гойдає», «недавно… недавно…», «все сумує», «Праведная душа!», «згадаю…», «поки…», «там…».

5.1.11. Обговорення ідейно-художнього змісту поезії. Бесіда за питаннями.

-Що вам відомо про І. Котляревського — українського майстра слова?

– Чому Т. Шевченко в поезії намагається увічнити батька нової української літератури?

– Яким чином Тарас Григорович у вірші відтворює красу природи рідного краю?

– Які думки виникають в автора твору, коли він бачить самотнє солов’їне гніздечко?

– З чим у вас асоціюється образ солов’я? Назвіть поетів-романтиків, які у своїх віршах описали красу співу цього птаха і виявили його значення для відтворення внутрішніх почуттів своїх героїв?

– Яким чином автор твору намагається поєднати красу тьохкання солов’я для зображення добра і злодійства?

– Що, на ваш погляд, змушувало людей ставати на шлях розбою?

– З приводу чого Т. Шевченко порівнює солов’їний спів із щебетом І. Котляревського?

– Чим пояснити, що смерть видатного полтавчанина — це сирітство для багатьох українців?

– Як Т. Шевченко висловлює власну думку про героїв твору «Енеїда»?

– Чому поет уславлює І. Котляревського і називає його батьком?

-Чим пояснити бажання Кобзаря, перебуваючи на чужині, почути голос Івана Петровича?

– Дослідіть, як поет власне важке сирітське життя намагається поєднати з долею України.

– Про що свідчать останні рядки твору — звернення Т. Шевченка до І. Котляревського: «Не кинь сиротою, як кинув діброви, / Прилини до мене хоч на одно слово / Та про Україну

мені заспівай!»

– Якими почуттями пройнята ця поезія? Над чим вона змушує замислитися читача?

«Мікрофон»: чи є людина, яка має велике значення у вашому житті? чим це зумовлено?

5.2. «До Основ’яненка» (1839 р. С.-Петербург).

5.2.1. Виразне читання поезії, коментування її змісту.

5.2.2. Історія написання твору.

5.2.2.1. У час написання цього вірша Тарасові Григоровичу було 25 років і він тільки-но почав свій творчий шлях. Поет творив цю поезію в ті часи, коли він, за його словами, «из грязного чердака… на крыльях перелетел в волшебные залы Академии художеств».

Перебуваючи в майстерні К. Брюллова, молодий Т. Шевченко не тільки захоплювався наукою живопису, а й плекав поетичні образи: «Передо мной расстилалася степь, усеянная курганами. Передо мной красовалася моя прекрасная, моя бедная Украина во всей непорочной меланхолической красоте своей. И я задумывался, я не мог отвести своих духовных очей от этой родной чарующей прелести» (Зі щоденника).

Зрозуміло, що поета охоплювало бажання побувати в рідних місцях, за якими він сумував.

5.2.2.2. Після розгрому царськими військами Запорозької Січі з козаків, котрі не схотіли служити турецькому султанові й, покинувши Задунайську Січ, осіли між Південним Бугом__та Дністром, у 1788 році, російський уряд сформував Чорноморське козацьке військо, яке через чотири роки було переведене на правий берег Кубані. У формуванні цього війська активну участь брав запорозький полковник Антін Головатий, якого обрано кошовим отаманом. Головатий був знайомий із сім’єю Федора Квітки, де знаходив і моральну підтримку, і матеріальну допомогу. У 1839 році Г. Квітка-Основ’яненка надрукував у журналі «Отечественные записки» нарис під назвою «Головатий». Прочитавши нарис,

Шевченко зацікавився його історичною особою, мав намір намалювати його портрет, зробив навіть ескіз. До автора нарису він звернувся з посланням «До Основ’яненка». Висловлюючи своє захоплення романтикою козаччини, республіканським ладом Гетьманщини, Т. Шевченко вболіває над недолею сучасної йому України, поневоленої царатом, нещадно

визискуваної кріпосниками.

5.2.3. Тема: відтворення спогадів поета про старожитню Україну, запорозьке козацтво, колишню славу рідного краю.

5.2.4. Ідея: висловлення прохання до Основ’яненка зображувати у своїх творах минуле Батьківщини, Запорозьку Січ, що мало велике значення для пробудження національної свідомості українців.

5.2.5. Основна думка: Т. Шевченко прагне викликати інтерес земляків до героїчного минулого рідного краю, переконати їх, що Україна знову може стати самостійною державою, що її історія не закінчилася, вона продовжиться в майбутньому за справедливого суспільного ладу.

5.2.6. Жанр: вірш-послання, громадянська лірика.

5.2.7. Віршований розмір: ямб.

5.2.8. Композиція.

Експозиція: розповідь про спустошення Запорозької Січі.

Зав’язка: розмірковування над славою, яку здобули козаки, захищаючи рідний край.

Кульмінація: звертання до Основ’яненка, щоб він уславив героїчне минуле, яке варто шанувати і пам’ятати.

Розв’язка: сум Т. Шевченка за рідним краєм під час його перебування на чужині.

5.2.9. Художні особливості поезії.

Метафори: «Б’ють пороги, місяць сходить», «очерети питають у Дніпра», «сонце гріє, вітер віє», «могили стоять та сумують», «тирса шуміла», «жита похилились», «заграло, сказало…

море», «не вернеться воля», «не покриють Україну червоні жупани!», «слава не поляже, а розкаже», «наша дума, наша пісня не вмре, не загине…», «виллю сльозами», «позички з’їли», «слава стала…», «море грає», «усміхнеться серце».

Повтори: «сходить… сходить», «Вернітеся!», «Не вернуться!», «правда… правда».

Риторичні запитання: «Де-то наші діти ділись, / Де вони гуляють?», «Де наші панують? / Де панують, бенкетують?», «Де ви забарились?», «Чи так, батьку отамане? / Чи правду співаю? /

Та що й казать?».

Порівняння: «Чайка скиглить, літаючи, мов за дітьми плаче», «Мова… голосна та правдива, як Господа слово».

Риторичні оклики: «Вернітеся!», «Не вернуться!», «Не покриють Україну червоні жупани!», «Смійся, лютий враже!», «От де, люде, наша слава! Слава України!», «Ех, якби-то!», «…батьку ти мій, друже!», «Ой не шуми, луже!».

Гіпербола: «Де кров ляха, татарина морем червоніла».

Звертання: «Смійся, лютий враже!», «От де, люде, наша слава», «Чи так, батьку отамане?», «Тяжко, батьку…», «Батьку ти мій, друже!», «Ой не шуми, луже!», «ти батьку…», «Співай

же їм, мій голубе», «Утни, батьку, орле сизий!».

Епітети: «мова хитра», «лихо тяжке», «слава козацькая».

Анафори: «Де…», «Не вернуться…», «Без…», «Чи…», «За що…», «Нехай…».

5.2.10. Ідейно-художній аналіз змісту вірша. Бесіда за питаннями:

– Що сталося на Січі? Чим викликана туга очеретів, Дніпра, чайки?

– Чому могили в поезії названі сумними?

– З якою метою козаки перебували на Січі? Чи було це виправданим?

– Що в степу нагадувало про знаходження на його території козаків?

– Як сам автор ставиться до цих відчайдушних воїнів — оборонців рідної землі? Про що це свідчить?

– Чим викликано те, що козаки були вимушені залишити Січ і тим самим втратити волю?

– Якої слави здобули козаки для України?

– Чому пісня про козацтво у творі порівнюється зі словом Господа?

– Про які власні труднощі зазначає Т. Шевченко для боротьби з ворогом? (Поборовся б і я, може, / Якби малось сили; / Заспівав би,— був голосок, / Та позички з’їли)

– Чому поет називає батьком не тільки І. Котляревського, але й Г. Квітку-Основ’яненка?

– З яким проханням звертається Тарас Григорович до Григорія Федоровича?

– Завдяки чому Г. Квітка отримав повагу від народу?

– Що розповідає Т. Шевченко про своє життя, настрій та переживання? Чим викликаний його сум?

– Чому початок і закінчення твору пройняті песимістичним настроєм?

– Кого, на ваш погляд, звинувачує поет у знищенні Запорозької Січі?

– Яке значення поет приділяє минувшині?

5.2.11. Робота в парах.

Висловіть власне припущення: «Чи зможе виконати Г. КвіткаОснов’яненко прохання

Т. Шевченка?»

5.3. «Думка» («Нащо мені чорні брови…») (1838 р., С.-Петербург).

5.3.1. Виразне читання поезії.

5.3.2. Тема: розповідь про нещасливе кохання дівчини та її сирітське життя серед своїх.

5.3.3. Ідея: висловлення співчуття героїні твору, яка вимушена страждати, плакати через «зраду чорнявого».

5.3.4. Основна думка: Нащо ж мені краса моя, / Коли нема долі?

5.3.5. Жанр: інтимна лірика.

5.3.6. Римування: перехресне.

5.3.7. Сюжет поезії.

Молода дівчина, героїня твору, плаче, серце в неї «в’яне», вона «нудить світом», оскільки її залишив чорнявий. Тепер вона не бачить сенсу свого подальшого життя. Навіть близькі люди виявляють байдужість до її сліз, квилінь. Дівчина хоче, щоб її сум, жалість «вітри почули і понесли за синєє море, чорнявому зрадливому на лютеє горе».

5.3.8. Художні особливості вірша.

Анафори: «Чого…», «Нащо…», «Нема…», «Нехай…», «Щоб…».

Епітети: «літа… веселі», «тяжко жити», «лютеє горе», «вітри буйнесенькі».

Повтори: «літа молодії», «очі плачуть», «чого серце…».

Риторичні оклики: «Нехай плаче сиротина, / Нехай літа тратить!», «Чорнявому зрадливому / На лютеє горе!».

Метафори: «Літа пропадають», «очі плачуть», «серце в’яне, нудить світом», «очі плачуть», «серце хоче… воркує», «вітри почули».

Порівняння: «нуждить світом, як пташка без волі», «як голубка, день і ніч воркує», «свої люди — як чужії», «серце, як голубка… воркує».

Звертання: «плач же, серце, плачте, очі».

Риторичні запитання: «Нащо ж мені краса моя, / Коли нема долі?», «Та й нащо питати?».

Зменшувально-пестливі форми: «буйнесенькі», «чорнявий».

5.3.9. Обговорення ідейно-художнього змісту поезії.

Питання для «круглого столу»:

– Якою ви уявляєте героїню твору? Чи є цей портрет типовим для багатьох українок?

– Через що дівчина так страждає, плаче?

– Чому поет сум героїні порівнює з птахом, позбавленим волі?

– Яке значення дівчина приділяє власній долі?

– У чому виявляється сирітство героїні? Як вона сприймає байдужість до свого горя з боку оточуючих?

– Чи можливо якось зарадити стражданням героїні?

– За допомогою яких художніх засобів поет зображує горе молодиці?

– Як, на ваш погляд, чи можна вважати останні рядки твору прокляттям дівчини, зверненим до коханого? Чи почує він його?

– Якою ви вбачаєте подальшу долю дівчини? Чи співчуваєте їй?

– Доведіть, що основний мотив даного твору Т. Шевченка — почуття самотності, сирітство.

5.3.10. Робота в малих групах.

– За допомогою інформаційного ґрона, застосовуючи текст твору, створіть образ головної героїні поезії: «чорні брови від вітру линяють»; карі очі; літа молодії; сирота; красива.

VI. Закріплення навчального матеріалу

1. Проведення тестового опитування

«На вічну пам’ять Котляревському»

1. Поезія починається описом:

а) краси природи рідного краю; б) святкування Великодня; в) портрета І. Котляревського;

г) петербурзького ранку.

2. Пташиний спів на калині залюбки слухали:

а) молодята, що кохалися ввечері біля річки; б) селяни, які йшли на панщину; в) багаті люди; г) розбійники.

3. Т. Шевченко у творі співчуває:

а) дівчині, яка втратила коханого; б) сироті, який вдосвіта підводився працювати;

в) всім тим, хто постраждав від зазіхань злодія; г) напівголодним солдатам.

4. Солов’їне тьохкання «дрібне та рівне», наче:

а) гармонія в душі знедоленого; б) гімн коханню; в) благання до Бога; г) музика життя.

5. Яку кару обіцяє поет злодію?

а) Це буде селянський самосуд; б) його знищить козацтво; в) справедливу, що чинить Всевишній; г) самопозбавлення життя.

6. Ватагою пройдисвітів Тарас Григорович називає:

а) рутульців; б) богів; в) троянців; г) карфагенців.

7. І. Котляревського в поезії названо:

а) сонцепоклонником; б) вільним вітром; в) батьком; г) тим, хто відродив Трою.

8. На думку Кобзаря, видатний полтавчанин увічнив:

а) славу козацьку; б) звичаї та обряди українців; в) красу пісень рідного краю; г) стиль літературного письма.

«До Основ’яненка»

1. Антіп Головатий у творі — запорозький:

а) хорунжий; б) писар; в) кошовий отаман; г) сотенний.

2. За жанровою особливістю «До Основ’яненка» — це вірш-…:

а) медитація; б) прохання; в) трагедія; г) послання.

3. Кого мали на увазі очерети, запитуючи у Дніпра про зникнення дітей?

а) Селян-заробітчан; б) козаків; в) сиріт; г) жебраків і кобзарів.

4. На безлюдному степу можна було побачити тільки:

а) напівзруйновані курені; б) заржавілу зброю; в) могили; г) кістки загиблих.

5. Славу України, на думку Т. Шевченка, містять:

а) кургани; б) пісні українські; в) літописні трактати; г) твори політичного спрямування.

6. Голосною, правдивою, без хитрої мови називає поет:

а) пісню; б) історію рідного краю; в) козацьку традицію; г) Московщину.

7. Народ поважає Основ’яненка за те, що він:

а) міг яскраво відтворити картини природи рідного краю; б) надавав матеріальну допомогу бідноті; в) мав співучий голос; г) із захопленням розповідав цікаві пригоди і бувальщини.

8. Художні засоби, використані поетом у реченні Слава не поляже, / Не поляже, а розкаже, / Що діялось в світі.

а) епітет і анафора; б) повтор і метонімія; в) метафора і гіпербола; г) повтор і метафора.

«Думка» («Нащо мені чорні брови…»)

1. На початку твору поет описав:

а) страждання дівчини; б) портрет героїні; в) зовнішність чорнявого; г) повсякденну роботу молодиці.

2. Героїня «нудиться світом», як:

а) людина, що втратила фізичне здоров’я; б) особистість, яку не сприйняло суспільство;

в) пташка без волі; г) жебрак серед багатіїв.

3. Молодиці не потрібна її краса, бо вона вважає, що втратила:

а) можливість виявити себе у мистецтві; б) власну долю; в) все, що було в житті; г) віру, надію і любов.

4. Т. Шевченко порівнює дівчину з:

а) жайворонком; б) соловейком; в) голубкою; г) самотньою берізкою серед поля широкого.

5. Що є спорідненим у долях поета і його героїні?

а) прагнення стати людиною творчою і мислячою; б) талановитість у малярстві;

в) сирітство; г) мрія про повалення самодержавства.

6. Додає жалю дівчини те, що вона:

а) не отримала на шлюб батьківського благословення; б) серед своїх людей була як чужа;

в) втратила голос для співу; г) не виявляла бажання виконувати будь-яку роботу по гос-

подарству.

7. Поезія написана Т. Шевченком у період, коли він:

а) був пастухом у дядька Павла; б) навчався в Академії мистецтв; в) служив козачком у пана Енгельгардта; г) куховарив в управителя панських маєтків.

8. Страждання молодиці посилюються через:

а) людську байдужість; б) зневагу батьків до неї; в) зимову негоду; г) солов’їне тьохкання.

Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 0,5 бала.

2. Робота на картках

Картка № 1

1. Чим, на вашу думку, схожі долі героїні твору Т. Шевченка «Думка» («Нащо мені чорні брови») і Ярославни («Слово про Ігорів похід»)? Наведіть переконливі аргументи.

2. Як ви вважаєте, чому слава українського козацтва — у думах і піснях (Т. Шевченко «До Основ’яненка»)? Відповідь обґрунтуйте.

3. Т. Шевченко поетичну творчість І. Котляревського порівнює із («На вічну пам’ять Котляревському»): а) шумом моря; б) солов’їним співом; в) життєдайним джерелом; г) вітром на долині.

Картка № 2

1. Чому Т. Шевченко називає простий люд сердегами («На вічну пам’ять Котляревському»)? Відповідаючи, згадайте сирітське життя поета, перебування його у наймах.

2. Вмотивуйте, для чого, на ваш погляд, Кобзар бажає уславити на весь світ запорожців (Т. Шевченко «До Основ’яненка»)? Доберіть виважені факти.

3. Страждаюча дівчина (Т. Шевченко «Думка» («Нащо мені чорні брови»)) хоче, щоб її плач, квилиння почув зрадник-коханець, і просить допомоги у: а) зграї воронів; б) вітрів;

в) дощових хмар; г) синього моря.

Картка № 3

1. Дослідіть, що свідчить про зв’язок поезії Т. Шевченка «Думка» («Нащо мені чорні брови») з усною народною творчістю? Свої спостереження узагальніть.

2. Поясніть, що мав на увазі Кобзар, зазначаючи, що в слові І. Котляревського — вся слава козацька (Т. Шевченка «На вічну пам’ять Котляревському»).

3. Про кого Т. Шевченко у творі «До Основ’яненка» зазначив: Нема Січі, пропав і той, / Хто всім верходив? а) Г. Квітку-Основ’яненка; б) Б. Хмельницького; в) А. Головатого;

г) І. Підкову.

VII. Підсумок уроку

Застосовуючи прийом «Доміно», надати відповідь на запитання: «Хто він, Т. Шевченко?»

(Т. Шевченко — письменник (поет, прозаїк, драматург) — політичний діяч — музикант — художник — співак — перекладач — основоположник української літературної мови — …)

VІІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності

ІХ. Домашнє завдання

Опрацювати ідейно-художній зміст балад Т. Шевченка «Причинна», «Лілея»; підготувати малюнки до творів (за бажанням), дібрати цитати до характеристики головних героїв поезій.