Мета: ознайомити школярів з життєвим і творчим шляхом М. Стельмаха, з’ясувати особливості програмної автобіографічної повісті; опрацювати ідейний зміст її І та ІІ розділів; розвивати естетичні смаки учнів, увагу, спостережливість, уміння творчо мислити, грамотно висловлювати свої думки, враження; активізувати словник школярів; виховувати почуття пошани до творчості М. Стельмаха, любові до рідної літератури, пунктуальність, прищеплювати інтерес до наслідків власної праці. 
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання: портрет М. Стельмаха, бібліотечка його творів; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань у формі бесіди за питаннями
• Яким, на ваш погляд, повинен бути письменник?
• Твори яких письменників читати цікаво і чому?
• Назвіть роди художньої літератури. (Епос, лірика, драма)
• Чому окремі твори художньої літератури вважають автобіографічними? Наведіть приклади вже вам відомих (О. Довженко — «Зачарована Десна». Елементи автобіографічності є у творі І. Калинця «Хлопчик-фігурка…»)
• Для чого у багатьох творах художньої літератури значна увага приділяється описам природи?
• Чому кожний українець повинен знати звичаї, традиції, обряди свого народу?
• Що ви пам’ятаєте про Я. Стельмаха? Як, на ваш погляд, творчість Я. Стельмаха може бути пов’язана з літературною діяльністю його батька — М. Стельмаха?
ІІІ. Оголошення теми, мети уроку.
Мотивація навчальної діяльності школярів
ІV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу
Поет доброти і краси, він був невідступним,
коли мова заходила про непроминущі духовні цінності народу,
не раз зневажувані, витискувані штучними замінниками.
В. Панченко
Будеш іти межи люди і вибивати іскри…
М. Стельмах
1. Про життєвий і творчий шлях М. Стельмаха. Матеріал для вчителя
МИХАЙЛО ПАНАСОВИЧ СТЕЛЬМАХ (1912–1983)
Михайло Панасович Стельмах народився в селі Дяківці на Вінниччині. Першою пробудила в хлопчика любов до рідної землі мати. Ганна Іванівна, про яку він так писав в автобіографічній повісті «Гуси-лебеді летять»: «В її устах і душі насіння було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками — нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю. Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею…»
З особливою ніжністю згадував письменник батька, Панаса Дем’яновича, діда Дем’яна — колишнього кріпака, філософа, талановитого майстра; бабусю, яку любив понад усе; дядьку Миколу, якого по-вуличному звали Бульбою,— цих простих, добрих, чесних і невтомних людей, серед яких минуло дитинство Михайлика.
З дитячих років запали в душу хлопчика народні пісні, казки, думи, легенди. А ще полюбив маленький Михайлик книжку. «Якось я швидко самотужки,— згадував пізніше письменник,— навчився читати і вже, на мої дев’ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі». Та найбільше його захопили дві книжки — «Кобзар» Тараса Шевченка і «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. Перші літери хлопчик вивів виструганою з кленової гілочки ручкою і бузиновим чорнилом.
Коли Михайлику було дев’ять років, його віддали до школи. Хлопчик на той час вмів уже читати і писати, тому його відразу прийняли до другого класу. Сім’я постійно відчувала матеріальні нестатки, жити було важко, вчитися теж. На всю родину Стельмахів були одні чоботи, тому часто взимку батько носив Михайлика до школи на руках, загорнувши його у якусь теплу одежину.
Після закінчення початкової сільської школи Михайло Стельмах вступив до школи колгоспної молоді, а в 1928 році оголосив молодіжну бригаду, з колишніх наймитів. Від зорі до зорі працює він у полі, а в душі плекає мрію: бути вчителем. Спершу майбутній письменник навчається у Вінницькому педагогічному технікумі, а в 1933 році перший у Дяківцях закінчив Вінницький педінститут. Дві зими учителював у школах рідного Поділля, збирав усну народну творчість, пробував писати. Перші його поезії надруковано в 1936 році.
Загальне визнання принесли письменникові романи «Велика рідня» та «Кров людська — не водиця».
Цілу бібліотечку складають книжки Михайла Стельмаха для наймолодших читачів: «Жнива», «Колосок до колоска», «Живі огні», «Весна-весняночка», «У сестрички дві косички», «В їжачковім вітряку», «Як журавель збирав щавель», «Маленька Оленка», «Бурундукова сім’я», «Заячий секрет», «Цапків урожай», «Журавель», «Ой весна-зоряночка», «Чорногуз приймає душ», «Літо-літечко», «У бобра добра багато» та інші. Заслуговує на увагу і казка про кмітливу дівчинку «Маленька Оленка».
Крім прози та поезії, писав п’єси і сценарії для кінофільмів. Помер М. Стельмах на сімдесят другому році життя 27 вересня 1983 року.
2. Теорія літератури
2.1. Автобіографічний твір.
Автобіографія (від гр. autos — сам, bios — життя, grapho — пишу) — опис автором свого особистого життя; художній життєпис. Від мемуарів або щоденника відрізняється наявністю елементів вимислу та узагальнення. Якщо у художньому творі автор використовував події свого особистого життя як вихідний матеріал, опрацьований ним, такий твір називається автобіографічним.
2.2. Символ (від гр. symbolon) — предмет або слово, яке умовно виражає суть певного явища (скажімо, хліб-сіль — символ гостинності). Предмет, тварина. Знаки стають символами, коли їх наділяють додатковим, винятково важливим значенням (наприклад, хрест став символом християнства, а свастика — знак швидкоплинного часу — символом фашизму). Значення символу домислюється, тому його сприйняття залежить від читачів. Символ багатозначний. Порівняно з алегорією символ більш багатозначний, широкий, дає велику свободу тлумачень. В цілому ж алегорія та символ дуже близькі.
3. М. Стельмах «Гуси-лебеді летять…» (1963 р.)
3.1. Передумова написання тексту.
Дійшовши свого полудня віку, Михайло Панасович Стельмах написав повість про власне дитинство — «Гуси-лебеді летять». Роботу над нею письменник датував 1963–1964 роками. Проте спогади про все, що було відчуто і пережито в ранні літа, які проминули в селі Дяківці (тепер це Літинський район Вінницької області), пам’ять про рідних і односельців, про події, що пройшли колись перед очима, видно, взяли в полон надто сильно. Отож, у 1966 році з’явилася ще одна автобіографічна повість — «Щедрий вечір», у якої знову ожили добре знайомі читачам герої попереднього твору.
Отже, за роботу над оповіддю про дитинство Михайло Панасович узявся, досягнувши свого творчого віку.
У творі М. Стельмах показав лад сільського життя з його естетикою, педагогікою й етикою не в якомусь законсервованому стані, а в складній історичній динаміці — під колючими вітрами часу (1921–1922 роки).
Михайло Панасович у повісті малює людей і обставини так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів.
3.2. Цю повість М. П. Стельмах присвятив своїм батькам — «з любов’ю і зажурою».
3.3. Події, які відображені у творі.
Тільки-тільки відлютувала громадянська війна. Через село хвилями прокочувалися червоні козаки, гетьманці, січові стрільці, петлюрівці, пройшло, відступаючи військо Пілсудського. У лісах іще блукають ті, кого голова комнезаму дядько Себастіян називає бандитами. З Херсонщини прибивається виснажена жінка з дитиною,— там голод. Про голод у південних селах говорять дядьки в своїх стихійних «політбесідах», згадуючи і про підступну «багряницю», Антанту, розруху. «Рощот панам» вони вже дали — поміщицькі маєтки, економії розгромлено, ще «коли настала революція». Незаможники тепер ведуть суперечки про землю, їм якраз нарізають ділянки з колишнього панського поля.
Цікаво коментує розвиток подій церковний староста, який до нової влади ставиться недовірливо, причому деякі його критичні репліки влучають у ціль досить точно: «…колись усі були люди, а тепер стали — куркулі, середняки і злидні»; «…що було моїм, то було моїм, а тепер ніхто не добере, де моє, де твоє, а де наше».
3.4. Герої твору, їх розподіл.
Михайлик, його мати та батько, дід і баба, попова наймичка Мар’яна, дівчина Люба, кобзар Левко, майстер на всі руки дід Дем’ян, ну і, звичайно, дядько Себастіян — це полюс добра. А полюс зла — улізливий кар’єрист Юхрим Бабенко, «скупий рицар» дядько Володимир, дядько Сергій з його «темною душею»…
3.5. Тема: зображення життєвої долі українського села першої половини ХХ століття, епізодів з власного дитинства М. Стельмаха, коли він був дев’яти-десятирічним хлопчиком.
3.6. Ідея: автор закликає не бути «холоднооким», уміти бачити красу, любити рідну землю, що «така свіжа, така м’яка, мов колиска», «щоб люди мали людяність у серці, хліб на столі і не журились».
3.7. Особливості твору:
• розповідь від першої особи;
• автобіографічність;
• символічний образ гусей-лебедів;
• зв’язок з народознавством;
• наявність ліричних відступів (розмірковування хлопчика над власними вчинками, поведінкою інших людей, сприйняття ним оточуючого світу; розповідь про минуле життя інших героїв).
4. Опрацювання І розділу твору
4.1. Вступне слово вчителя.
По студених росах знов іде світання,
І дорога лине казкою у даль,
Як моє дитинство, як моє прощання,
Як моя роками стишена печаль…
Рядки ці — мовби своєрідний заспів долі повісті «Гуси-лебеді летять…»
Повість розпочинається хвилюючою картиною: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді».
Лебеді на білих крилах приносять весну й життя.
Щоб повернути лебедів, Михайлик хоче стати чародієм. Замислюється над «таємничим словом», а навколо «починає кружляти видіння казки, її нерозгадані дороги, дрімучі проліси і ті гуси-лебеді, що на своїх крилах виносять з біди хлопця». Казка «вкладає» в Михайликові уста «оте слово, до якого дослухаються земля і вода, птиця в небі й саме небо…»
Сувора дійсність переплітається з чарівною казкою-мрією про світле життя.
4.2. Виразне читання учнями окремих епізодів розділу.
4.3. Тема: відображення приходу весни, її вплив на життя селян; знайомство з Михайликом, його родиною.
4.4. Ідея: возвеличення краси природи; вміння її розуміти і цінувати.
4.5. Основна думка: дитинство — вік, коли формується майбутня людина, і тому так важливо навчити її любити, розуміти і цінувати довкілля.
4.6. Композиція.
Експозиція: розповідь діда Михайлика про прихід весни і ключі сонця.
Зав’язка: бажання хлопчика зрозуміти те, що відбувається навесні. Зустріч з дядьком Себастіяном.
Кульмінація: отримання родинного листа від батька Михайлика.
Розв’язка: прогулянка хлопчика з Петром до лісу.
4.7. Сюжет.
Розповідь діда Дем’яна про ключі, що є у сонця, якими воно «відімкне землю».
Незадоволення матері поведінкою Михайлика. Бабуся і внук у церкві. Сприйняття Михайликом картини Страшного суду під час перебування в церкві. Розмова Михайлика з дядьком Себастіяном. Розповідь про життя дядьки Миколи. Читання дядькою Миколою листа від батька, в якому сповіщалося, що він живий і здоровий, передавав низький уклін усім родичам.
Михайлик з дозволу матері вирушає на прогулянку до лісу. До нього залучається і Петро.
4.8. Бесіда за питаннями.
• Як М. Стельмах описує рідну місцевість? («…Росте і міниться увесь світ: і загачене білими хмарами небо, і одиночі скрипучі журавлі, що нікуди не полетять, і полатані веселим зеленим мохом стріхи, і блакитна та діброва під селом, і чорнотіла, туманцем підволохачена земля, що пробилася з-під снігу»)
• Які зміни будуть відбуватися у природі з приходом весни? («Тепер… геть-чисто все почне оживати: скресне крига на ріках та озерах, розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїми ключами відімкне землю»)
• В чому ж призначення сонця на землі, на думку діда Дем’яна? («…Якось доброї години гляне сонце із свого віконечка вниз, побачить, що там і земля, і люди, і худібка, і птиця помарніли і скучили за весною, та й спитає місяця-брата, чи не пора землю відімкнути? Місяць кивне головою, а сонце посміхнеться і на промінні спустить у ліси, у луки, в поля і на воду ключі, а вони вже знають своє діло!»)
• Чому Михайлик захвилювався з приводу того, що сонце може загубити ключі?
• За що мати частенько сварилася на Михайлика? («І що це за мода пішла: не встигнеш босоніж вискочити з хати, як одразу сварять, а то й духопелять тебе і називають Магометом, вариводою, лоботрясом. А в чому ж ти вискочиш, коли тепер не кожний дорослий розживеться на взуття? Скажи про це,— знову ж розумником назвуть тебе, затюкають, ще й згадають, що за мною давно плаче попруга з мідною пряжкою, горіла б вона зі своїми плаканням ясним вогнем!»)
• Як діти раділи приходу зими? («Машинерія твоя летить, аж гуде, вітер у вухах пересвистує, збоку собаки гавкають, на дзвіниці дзвонять, перед тобою хати хитаються, підстрибують, уся земля йде обертасом, а ти, мов кум королю, розсівся на своїх ногах, щоб не мак мерзли, і переганяєш дівчат або якогось страхополоха, з розгону врізаєшся у чиїсь санчата і м’ячем вилітаєш на сніг»)
• Якого покарання і за що зазнав Михайлик від мами? («…Я опинився перед побліднілою од страху і гніву матір’ю. Ось тепер усі почали дивитись на мене, ніби я з місяця звалився. А хтось уже приніс матері ночовки, що встигли чомусь надколотись. Мати підхопила їх під руку та й, не дуже церемонячись, потягла мене з грища на розправу. Хотів я гайнути кудись навтіки, де перець не росте, та материна рука наче приросла до моїх обох ковнірів. Гай-гай, куди поділася моя радість, коли я поперед ночовок і матері поплентався додому»)
• Для чого бабуся повела Михайлика до церкви? («Там я мав і покаятись, і набратися розуму, якого усе чомусь не вистачало мені. Та я не дуже цим і журився, бо не раз чув, що такого добра бракувало не тільки мені, але й дорослим») Як треба було там себе поводити? («…Щоб я у церкві не лобурясничав, не шморгав носом, не крутився дзвигою, не ловив ґав, не перся наперед, не сміявся, не пирхав, не ліз на крилас та частіше хрестив лоба»)
• Чим титар відрізнявся від багатьох інших мешканців села? Як його характеризували люди? («Зараз він робив дві роботи: збирав коновчаний збір і гасив свічі. Губи в нього товсті, капшучисті: дмухне свічка тільки білим — і вже нема ні вогника, ні обличчя святого за ним. Люди казали, що церковний староста з одних недогарків нажив казан грошви. Титар гнівався на таку мову й говорив, що через церкву й «таке врем’я» скоро стане дрантогузом. Одначе титареве подвір’я поки що не закарлючувалось на дрантогузтво: було кому на ньому іржати, мукати, бекати і кувікати. А «таке врем’я» позначилось тільки на титаревих стінах: він, неначе шпалерами, обклеїв їх скатертинами керенок вартістю в сорок і двадцять карбованців — сороківки ближче до божниці, двадцятки — до помийниці»)
• Що побачив Михайлик у церкві на картині грізного Страшного суду? («Тут на веселці, як на гойданці, владо сидів Христос-вседержитель, під ним чиясь дебела рука важила на шалькових терезах правду і кривду, обабіч вседержителя на білих хмарах стояли пророки, Богородиця і Іван Предтеча. Нижче, ліворуч, був рай, обнесений товстелезним кам’яним муром. Святий Петро вів до райської брами виснажених праведників, а в самому раю уже стояли три бородаті праотці і гурт веселих запорожців, усі вони були в широких червоних штанях і при зброї, на їхніх головах пишалися довгі оселедці.
А от праворуч починалося справжнє страхіття: тут юрмилися чорні, наче вони всю зиму кіптюжились у комині, чорти і вогнем дихала мерзопакосна пащека змія. До неї, туманіючи від жаху, підходили грішники: п’яниця з барилком горілки, товстий салганистий пан, що наїв м’яса на чужому горі, мельник-злодюга з привішеним на шиї жорном, суддя-хапуга з торбою нечестивих грошей, чернець, що заглядав не в святе письмо, а в гріховні суєти, якась підмальована, гарно зодягнена, але гордовита пані, під нею було написано: «Пиха». За нею карлючились брехуни і донощики з язиками, схожими на копистки, та інша дрібна потерть, що не жила, а тільки хитрувала і гріховодила на землі») Якою була реакція Михайлика від побаченого? («Хоча й страшнувато було дивитися на все це людинопадіння, але я таки придивлявся до нього. На моє щастя, тут нічого не було з тих дурноп’ятих, які босоніж спускалися б у ночовках, і це мене трохи заспокоїло…»)
• Яким чином однокрила качка, яка жила у дворі родини Михайлика, могла «розбиратися в людях»? («Коли біля нашої хвіртки з’являлася добра людина, ми чули догідливе чи розважливе «так-так-так». Ішла славна людина до хати, то й качка, хильцем-хильцем, супроводила її, немовби статечна господиня. Та досить було з’явитися на вулиці лютобровому дерилюду Митрофаненку або хитрюзі й пустомолоту Юхриму Бабенку, як птиця нагогошувалась, починала вибивати ногами сердиту плетеницю і застуджено репетувати: «ках-ках-ках!»)
• Для чого вимушений був Михайлик збігати до дядька Миколи?
• Як мати Михайлика висловлювалася про листа, якого було отримано від чоловіка? («Чого б ото людям не зробити однакове письмо — і читане, і писане?»)
• Чим займалися мешканці села, в якому жив Михайлик? («Наші вуличани, окрім хліборобства, ще мають і ремесло в руках: столярство, шевство, стельмахівство, бондарство і мірошництво»)
• Через що дід Дем’ян, будучи кріпаком, говорив: «…Біля панської кам’яниці, хай там тільки одне горе стоїть!»)
• Чому дід Дем’ян під час богослужіння найбільше вистоював біля святих Юрія та Іллі? («…Юрій ненавидів зміїв і панство, а Ілля громовими стрілами бив чортів, розтопляючи бісівську шерсть і м’ясо на смолу?»)
• Як дядько Микола пережив голодний 1933 рік? («Навіть у страшний тисяча дев’ятсот тридцять третій рік, голодуючи, дядько Микола кепкував зі своєї недолі. …Хліба нема, зате маємо в свою волю м’яса: у мене ж худоби не лічено було! — В його очах, обведених тінями голоду, з’явилася давня усмішка життєлюба…»)
• Чому люди говорили, що дядько Микола знайшов перо жар-птиці? Як на цю звістку реагував хлопчик?
• Яким чином дядько Микола характеризує свій соціальний стан? («…Він не бідняк, середньомаючий хлібороб». «Хата є, в хаті — комірчина, на дворі — клуня, хижка, дровітня, ступа, і жорна маю, і гусака, і галагана, і ціле подвір’я курей, ще більше яєць та шевське ремесло в руках»)
• Про що батько написав листа? Як його сприйняла родина?
• Чому Михайлику хотілося, щоб батько швидше повернувся додому? («…А може таке бути, що тато й чоботи привезе мені?»)
• Через що Михайлик водночас любив ліс і побоювався його? («Хоча я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі, вона, як розсердиться, то заведе тебе в такі нетрі, де люди не ходять, де сокира не гуляє»)
• Як Петро пояснив можливість відліту сойки до вирію? («Бо в неї в голові немає однієї клепки: пролетить день, а потім неодмінно хоче взнати, скільки ж вона відмахала верст,— і летить назад»)
5. Робота над ІІ розділом повісті.
5.1. Переказ найулюбленіших для учнів епізодів твору.
5.2. Тема: зображення Михайлика, який прагнув отримати книгу для читання, навіть якщо для цього необхідно було потайки взяти у матері гарбузового насіння.
5.3. Ідея: возвеличення любові до читання, до людини, яка потребує підтримки, допомоги (жебраки); засудження жадності, підступності (Юхрим Бабенко).
5.4. Основна думка: лише той вартий поваги серед людей, хто розуміє їх і допомагає їм.
5.5. Композиція.
Експозиція: любов Михайлика до книги, його фантазії під час їх читання.
Зав’язка: щоб отримати книгу для читання «Пригоди Тома Сойєра», хлопець повинен був принести Юхриму Бабенку чотири склянки гарбузового насіння.
Кульмінація: Михайлик без дозволу мами бере насіння, половину з якого віддає хлопчику-жебраку.
Розв’язка: замість «Пригод…» Михайлик отримує для читання казки, замість погроз і сварок матері — подяку від жінки-жебрачки.
5.6. Сюжет.
Михайлик дуже любив читати. Чого він тільки не перечитав! Щоб йому ніхто не заважав, хлопець читав поночі. Саме у цей час Михайлику уявлялася нечиста сила. Одного разу він нею так захопився, що скрикнув, і тим самим побудив всіх. З цього часу мати ховала від сина каганець.
Багато книг було у Юхрима Бабенка. Він погодився дати Михайлику почитати «Пригоди Тома Сойєра» за умови, що той принесе йому чотири склянки гарбузового насіння. Хлопець потайки від мами бере його. Зустрівши жебраків, Михайлик половину цього насіння віддає маленькому хлопцю.
Замість «Пригод…» Михайлик отримує від Юхрима Бабенка для читання казки, бо той приніс йому тільки дві склянки насіння.
Дід зробив для онука вітряк.
Мати висловлює подяку сину від жінки-жебрачки за насіння, увагу і доброту.
5.7. Бесіда за питаннями.
• Яку думку висловили члени родини Михайлика стосовно його майбутнього? («Дід говорить, що з мене буде, бабуся охоче з ним погоджується, а мати — коли як: частіше вона похитує головою і каже зовсім не те, що всміхалося б мені: — Може, з нього й буде толк, якщо безтолоч он звідти вийде,— і пальцем показує на те самісіньке місце, на яке при нагоді й тепер декому показують»)
• Через що Михайлик не вважав себе ледачим? («Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюпаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом»)
• Якими художніми творами захоплювався хлопчик? («Читав я «Кобзаря» і «Ниву», казки і якісь без початку і кінця романи», «Задніпровську відьму, або Чорний ворон і закривавлена рука» і «Три дами й червовий валет», а також різні книжечки, видані петлюрівцями, січовими стрільцями та Червоною Армією»)
• За що батько хвалив Михайлика? («Дома він (батько) про нашу працю говорив, як про щось героїчне»; «Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами, а ми собі оремо та й оремо поле»)
• Як Михайлик ставився до того, хто зневажав селянина? («А ота книжка погорда до селянина і його кревної праці породила в мені першу відразу до пихи, де б не вищирювала вона свої ікли: чи з житейського щодення, чи з книги, бо в книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі й мислі»)
• Що свідчить про любов хлопця до читання?
• Як на селі ставилися до нечистої сили? («Тоді ще по селах і навколо них жила всяка нечиста сила, вона, як могла, збиткувалась над хліборобом, його худібкою та посівами. І коли хтось ловив чорта чи відьму — теж не милував їх. Відьмі, як правило, відрубували руку, щоб вона не здоювала корів, а чорта найчастіше запрягали в плуга, і він орав доти, поки не відкидав копита»)
• З чим було пов’язано те, що Михайлик більше не мав можливості читати вночі? («…Я необережно зиркнув на жердяку над ліжком, побачив на ній чорта і скрикнув. Правда, одразу ж виявилося, що то був не чорт. А чорні дідові штани. Та ця помилка дорого коштувала мені: мати почала на ніч замикати каганчика у прискринку»)
• Яким чином Михайлик зробив свій каганець? («Робив я його весело, швидко і просто: дідовою ножівкою відчикрижив денце французького патрона, знизу в шийку втягнув гніт, все це пропустив через серцевину кукурудзяного качана і ним наглухо зачопив невелику бляшанку з бензином»)
• Як батьки Гиви намагалися видати себе найбіднішими на селі?
• За допомогою якого сміху у творі передається розмова між дядьками Володимиром і Миколою? Свою думку обґрунтуйте.
• Яку вигадку запропонував Гива Михайлику з крашанками, щоб обдурити крамаря?
• До чого прагнув Юхрим Бабенко? («Він усе хотів вирватись у будь-яке, аби тільки начальство і, де міг, спідтишка кусав і оббріхував отих керівників у свитах і шинелях, що, ледве вміючи розписатися, у революцію розписувалися за нову владу своєю кров’ю. Єдине, що мав гарного Бабенко,— то це почерк. Дивно було, як артистично красиві літери вміщували різну погань, що вимірковувала Юхримова голова»)
• Що запропанував Юхрим Михайлику на пропозицію хлопчика отримати книгу «Пригоди Тома Сойєра»?
• Чому мати Михайлика носила гарбузове насіння в довжелезній вузькій торбині на поясі? («Це для того виношую, щоб у ньому раніше прокидалося життя і щоб гарбузи були більшими. Ти ж бачив, в нас гарбузи, як підсвинки, лежать?»
• Яким насінням була «багата» мати хлопчика? («В них лежало все те, що далі зійде, зацвіте, закрасується й перев’ється по всьому городі: огірки, квасоля біла, ряба й фіалкова, безлуский горіх, турецький боб, чорне просо на розвод, кукурудза жовта й червона, капуста, буряки, мак, морква, петрушка, цибуля, нагідки, чорнобривці, гвоздика і ще всяка всячина») Про що це свідчить?
• Чого навчила мати Михайлика? («Вона перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман, п’янкий любисток, м’яту, маковий цвіт, осінній гороб і калину, вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і як у розквітлому соняшнику ночує оп’янілий джміль. Від неї першої я почув про калинковий міст, до якого й досі тягнуся думкою і серцем…»)
• Як дядько Стратон пояснив Михайлику про свою посаду міністра?
• Що відчув Михайлик, коли без дозволу матері набрав насіння? («Вузлики ж чималенькі. Може, якось усе й обійдеться? Я знаю, що мене варто за такі думки відбатожити, але не можу перебороти спокуси.
Скочивши на домівку, взяв із мисника гранчасту склянку і, холонучи, почав на печі наміряти насіння — дві склянки в одну кишеню, дві — в другу. Воно мені здалося на початку пекучим і важким, наче каміння»)
• Якою у творі зображена жінка-жебрачка із сином? («З двору наполохано виходить у рам’ї, у розтоптаному взутті глибокоока, ще молода жінка, її погляд шукає землі, а розгонисті брови летять вгору. Збоку до неї тулиться босоногий без картузика хлопчак. Їхні страдні виснажені обличчя припали темінню далеких доріг і голоду. Жінка зупинилася навпроти мене, потрісканими пальцями поправляє хустку, а в її чорних очах закипають темні сльози…») Чим саме жебраки вразили Михайлика? Як ви ставитеся до жебраків?
• Чому Михайлик не пожалів насіння для хлопця-жебрака?
• Які слова вдячності висловила жебрачка Михайлику? («Хай тобі, дитино, завжди, зажди добре буде поміж людьми») Про що вони свідчать?
• Чим закінчився похід Михайлика до Юхрима Бабенка щодо отримання книги для читання? Розкажіть про цю зустріч.
• Що дід зробив для Михайлика? (Вітряк)
• Як зреагувала мати на те, що Михайлик взяв без дозволу гарбузове насіння? Чим це пояснити? («Бо хто й пособить у світі бідному чоловіку, хто дасть йому скибку хліба чи ложку борщу? Ніхто, тільки такий самий злидар»)
V. Закріплення вивченого матеріалу
1. Розв’язування тестових завдань
До І розділу повісті
1. На думку діда Дем’яна, лебедині крила під час польоту птахів:
а) свистять; б) дзеленчать; в) співають.
2. Якої пори року відбуваються події на початку твору?
а) Восени; б) взимку; в) навесні.
3. Дід Дем’ян розповів Михайлику, що лебеді на своїх крилах приносять:
а) щастя; б) життя; в) казку.
4. Михайлик від діда Дем’яна дізнався про ключі:
а) срібні; б) чарівні; в) золоті.
5. Траплялося так, що іноді ключі могла загубити Михайликова:
а) бабуся; б) мати; в) тітка.
6. Михайлику дуже хотілося піти в лісову далечінь і подивитися з берега на лебедів, але:
а) не пускала мати; б) не мав чобітків; в) треба було йти до школи.
7. За неслухняність мати називала Михайлика:
а) розбишакою; б) халамидником; в) вариводою.
8. Чим скористався Михайлик для катання на льодяній горці?
а) Ночовками; б) грамаками; в) ослінчиком.
9. Михайлик з бабусею ходив до:
а) лісу збирати горіхи та ягоди; б) церкви; в) церковного титаря.
10. Всі діти боялися на селі:
а) ходити до лісу; б) титаря; в) бабусю Михайлика.
11. Однокрила качка у дворі Михайлика вміла:
а) розбиратися в людях; б) захищати своїх каченят від собак;
в) передбачати погоду.
12. Яке прислів’я використав дід Дем’ян, характеризуючи Юхрима Бабенка?
а) «Сто друзів — це мало, один ворог — це багато».
б) «Ти його борони від собак, а він тобі покаже кулак».
в) «Не чоловік, а варивода!»
Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.
До ІІ розділу твору
1. Вид роботи, який не виконував Михайлик по господарству:
а) не гострив сапи; б) не носив води; в) не рубав дрова.
2. Найбільше Михайлик полюбляв з мамою:
а) садити; б) випікати хліб; в) доглядати за худобою.
3. Своєю слабкістю головний герой вважав:
а) збирання грибів; б) полювання з дідом; в) читання.
4. Великою розкішшю для Михайлика були:
а) окуляри; б) штанці; в) чоботи.
5. Звідкіль Михайлик знав, що за плугом навіть сам Бог ходив? З:
а) Біблії; б) щедрівок; в) колядок.
6. Мати забороняла сину читати книги через те, що вони:
а) шкідливо впливають на розум її дитини; б) псують зір;
в) ніяк не виховують.
7. Коли хтось ловив на селі відьму, то не милував її і намагався:
а) втопити; б) сховати в темний льох; в) відрубати їй руку.
8. Хто на селі найбільше воював з нечистою силою?
а) Дядько Себастіян; б) дядько Микола; в) мати Михайлика.
9. На думку Михайлика, нечисту силу може налякати:
а) Палаючий каганець; б) спів півнів; в) вінок з волошок.
10. Нечиста сила «залазила в слово», як:
а) Плодожерка в яблуко; б) цвях в деревину; в) голка в тканину.
11. На що Михайлик виміняв на ярмарку тоненьку книжечку «Три торби реготу»?
а) Чоботи; б) глек молока; в) крашанки.
12. Єдине, що мав гарного Юхрим Бабенко,— то це:
а) почерк; б) розум; в) співучий голос.
Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.
2. Робота на картках
Картка № 1
1. Прокоментуйте, що мав на увазі М. Стельмах, говорячи, що «кожна калюжа тримала в собі клапоть сонця». Який художній засіб має ця цитата?
2. Доведіть, що оранка для кожного селянина вважалася святим ділом. Відповідаючи, посилайтеся на зміст твору.
3. Твір «Гуси-лебеді летять…» М. Стельмах присвятив:
а) своїм батькам; б) всім маленьким читачам;
в) допитливим і кмітливим.
Картка № 2
1. Чому, на ваш погляд, для Михайлика перша борозна була святом? Дослідіть, що відчув хлопець, допомагаючи батьку на полі?
2. Прокоментуйте слова діда Дем’яна: «…Принесли нам лебеді на крилах життя». Відповідаючи, доберіть факти з власних спостережень.
3. Дядько Себастіян — це:
а) сільський депутат; б) голова комбіду; в) бригадир трактористів.
Картка № 3
1. Що мав на увазі Михайлик, говорячи: «Птиця також боса ходить і не журиться». Свої думки обґрунтуйте.
2. Чому для Михайлика оточуючий його світ вважається казковим? Це реальність чи фантазія хлопця? Власні міркування вмотивуйте.
3. Який роман читав Михайлик?
а) «П’ятнадцятирічний капітан»; б) без початку і кінця;
в) «Чорна рада».
VІ. Підсумок уроку
VІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів
VІІІ. Домашнє завдання
Опрацювати зміст ІІІ, ІV розділів повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять»; підготувати малюнки і міні-коментар до них на тему «Чаруюча краса природи очима Михайлика».