Дещо відмінною групою були ті українці, які емігрували з України після визвольних змагань і проживали у Центральній Європі (Польщі та Чехословаччині) чи в Західній Європі. Це були високоосвічені люди, вважали себе тимчасовими емігрантами і чекали повернення в Україну. Серед них були й драматурги: Єлисей Карпенко, Володимир Винниченко, Олександр Олесь, Юрій Липа, Леонід Мосендз, Фотій Мелешко, Спиридон Черкасенко.

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ (1878 – 1944) виїхав з України з дипломатичною місією УНР; спочатку жив у Будапешті, Відні, а від 1924 р. – у Празі. На еміграції він написав кілька драматичних поем і комедій та одне лібретто до опери; ці останні пропали. Єдина його друкована еміграційна драматична поема, “Ніч на полонині” (1941) – це твір символістсько-неоромантичний. Використовуючи подібну дилему у виборі, як у „Лісовій пісні” Лесі Українки, герой спочатку вибирає світ мрій, але з часом втрачає інтерес до нього. Він бажав мати обидва світи, але не зумів існувати в жодному. У такій ситуації опинилося багато емігрантів, які не могли піти на компроміс і жити у світі нової реальності, але без духовних контактів із батьківщиною.

ЄЛИСЕЙ КАРПЕНКО (1882 – 1933) емігрував до Австрії, а 1924 р. – до Америки. Він був актором, режисером і драматургом; друкував твори ще в Україні. У його творчості помітна обізнаність із символічною драмою Західної Європи, а власні п’єси мають або символістське, або неоромантичне, а пізніше реалістичне забарвлення. Хоча деякі п’єси наслідують скандинавську і французьку драму, вони цікаві тим, що Карпенко намагався вийти поза відомі теми і рамки тодішніх українських творів. Серед його еміграційних п’єс -“Білі ночі” (1920), “Осінньої ночі” (1920), “Святого Вечора” (1920), “В долині сліз” (1921), „Едельвайс” (1921), “З глибин життя”, “Ідіот”, “Земля” (1921).

ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО (1880 – 1951). Після служби у двох провідних позиціях в українських урядах він емігрував. Спочатку жив у Німеччині, а остаточно у Франції, на хуторі за містечком Мужен, де й помер. Перед виїздом з України Винниченко вже мав 5 друкованих п’єс в Україні, а в еміграції написав ще шість: “Закон” (1922), “Над” (1927), “Пісня Ізраїлю” (1922), “Ательє щастя” (1925), “Великий секрет” (1926) і “Пророк” (1930). Ці п’єси висвітлюють непевність суспільно-прийнятих норм і звичаїв, упереджень, нечесного підходу до себе й інших людей. У всіх своїх драматичних творах автор підкреслював потребу внутрішньої і зовнішньої гармонії для кожної людини, як і гармонії між особистим та суспільним, тобто потребу людини бути “чесною з собою”. Винниченкові п’єси дуже динамічні й сценічні, їх часто ставили в Україні ще навіть у перших роках УРСР; пізніше його твори було заборонено.

ЮРІЙ ЛИПА(1900-1944) родом з Одеси, виїхав до Польщі 1920; там почав займатися літературою та публіцистикою. Він писав вірші, романи, а також публіцистичні та медичні твори. Автор драматичних поем “Троянда з Єрихону” (1922), “Корабель, що Шпдшає” (1923), “Слово в пустині” (1926), “Бенкет” (1926), “Поєдинок” (1927), “Вербунок” (1927), “Мотря” і “Пісня” (1927). Ці драматичні твори майже всі символічні, але водночас вони часто мають неоромантичне забарвлення, з увагою на двополярності вартостей. Всі вони дуже цілісні й короткі. У них представлено потребу самовислову, проблеми шукання краси і правди, підкреслення героїзму й патріотизму, багато прикладів самопожертви.

ЛЕОНІД МОСЕНДЗ(1897 – 1948), народився у Могилеві-Подільському. Після визвольних змагань рік був у Польщі, а від 1922 р. до 1945 р. жив у Чехословаччині, тоді виїхав до Швейцарії, де й помер. Окрім повістей і поезій, у нього є одна драматична поема “Вічний корабель” (1933). У ній в алегоричній формі показано важку долю емігранта.

СПИРИДОН ЧЕРКАСЕНКО народився 1876 р. у Новому Бузі (Херсонщина), помер у Празі 1940 р. Був учителем на Донбасі, журналістом, письменником. Виїхав з України 1919 р., жив у Відні, а потім у Празі. Працював над читанками та підручниками для українських шкіл, писав поезії (вийшли дві збірки поезій та тритомник творів, 1920-22). Він автор відомих п’єс “Казка старого млина” (1914) та “Про що тирса шелестіла” (1916). На еміграції С.Черкасенко написав сім п’єс (деякі з’явилися у двох накладах): “Міністр” (1923), “Світ папороті” (1924), “Вечірній гість”, “Коли народ мовчить…” (1927, про гетьмана Івана Мазепу), “До верховини”, “Северин Наливайко” (1928), “Еспанський кабальєро Дон Хуан і Розіта” (1929), “Вельможна пані Кочубеїха” (1926) та близько десяти одноактівок.