Аналіз художнього твору- це уявна операція над твором, яка передбачає членування його на частини (складники змісту і форми), виділення певних частин, дослідження їхніх особливостей, визначення місця й функціональної ролі в загальній системі твору, встановлення характеру взаємодії з іншими його частинами.

Художній твір- це свідомо споруджена письменником будова, створена з точним урахуванням у ній всього, це передача результатів образного мислення; передача у формі зображення такої життєвої історії, що говорить про те, що усвідомилось для автора в його образному мисленні про життя.

Художній твір є безкінечно складною структурою, цілісною системою із власними процесами та відносинами, типами зв’язку та взаємозв’язку, які загалом можна назвати художність. Ідеалом для кожного автора є повна відповідність створеної художньої побудови з тим, що було заплановано письменницьким образним мисленням. Ця гармонія досягається шляхом нелегкої творчої праці.

Традиційно художній твір визначають як складно організоване ціле, що сліданалізувати в єдності форми і змісту.

Змістом твору є художньо відображена дійсність. Вона постає у конкретних картинах людського життя. Ці картини відбираються, групуються і усвідомлюються письменником так, що в них проглядає авторське бачення світу, його тенденція. Метою справжнього митця є перетворення форми у зміст, пошук “гарної” думки не може здійснитися без відповідних “правильних” слів, які треба вміти розшукати, щоб створити справжній естетично цінний, ідейно-тематично витриманий художній твір.

Зміст і форма художнього твору визначаються історичними умовами його творення: епохою, соціально-естетичними ідеалами творця, особливостями його творчого обдарування, характером, індивідуальними людськими рисами. У гармонійному поєднанні важливого змісту і відповідної довершеної форми виявляється художність, мистецька якість твору.

Для того, щоб учні зрозуміли своєрідність ідейно-художнього обличчя письменника, слід під час аналізу розкрити взаємозв’язок та взаємозалежність між змістом і формою. Усі факти змісту не існують незалежно від художньої побудови, вони беруть участь у єдності художнього твору, в створенні естетичного враження, як і всі інші будь-які формальні факти. В цьому органічному поєднанні змісту і форми в естетичному предметі зображення і ховається найвища гармонія твору.

Якщо під час аналізу ігнорувати значення форми, це спричинить сприйняття твору як лише ідеологічного явища, а літератури загалом як однієї з форм суспільної свідомості, а не явища культури. З іншого боку, негативні наслідки матиме ігнорування змісту, бо це призведе до беззмістовної абстрактної побудови та формалізму.

Взаємообумовленість змісту і форми, ідейного задуму та кола улюблених митцем образів, засобів втілення цих образів є обов’язковим для справжнього твору мистецтва. Слабкість змісту художнього твору обов’язково відобразиться на його формі. Форма, в свою чергу, не є пасивною, вона відіграє активну роль в художньому процесі. Робота письменника над формою – це одночасно і робота над змістом. Будь-яку дану форму можна розглядати лише як вияв конкретного змісту.

Більшість дослідників схиляються до тієї точки зору, що зміст художнього тексту виражаються через тему та ідею, тобтотвір має ідейно-тематичну основу.

Тема – єдність значень окремих елементів твору. Це деяка установка, якій підкорені всі елементи твору, деякий намір, що реалізується у тексті. Таким чином, говорячи про тему твору як феномен художнього творіння будемо мати на увазі все те, що стало предметом авторського інтересу, осмислення та оцінок. Між темою й ідеєю у великих творах немає щільного зв’язку, тема перевтілюється в ідею вирішення.

Ідея художнього твору – основна думка, висвітленню якої автор підпорядковує всі змальовані ним картини й образи. Це той загальний висновок, який логічно випливає з усього зображеного в художньому творі. Скільки б ми не вивчали компоненти художнього твору разом чи по одному, неможливо зрозуміти їх значення без усвідомлення загального ідейного спрямування. Ідея сприймається читачем насамперед через переживання, яке примушує його замислюватись над зображенням, що приводить до усвідомлення думок, закладених автором у його творі. Ідею художнього твору правильно і повно можна визначити лише тоді, коли буде глибоко осмислене все, зображене у творі, передовсім, сюжетні особливості, конфлікт, образна система.

Часто найважливіші моменти змісту розкриваються у проблематиці твору, яка у кожного письменника є своєрідною, індивідуальною. Проблема – це питання, напрямок і хід осмислення теми. Авторське осмислення образного матеріалу – це єдність “проблеми” (процесу осмислення) та “ідеї” (наслідку осмислення).

Своєрідність проблематики є візитною карткою митця, бо немає двох видатних письменників, твори яких мали б тотожну проблематику. Центральна проблема твору часто є організуючою основою, що проходить крізь всі елементи художнього цілого.

Форма твору – сукупність художніх засобів та прийомів, в яких реалізується художній зміст, за допомогою яких внутрішньо та зовнішньо організується твір. Міра таланту автора, його світогляд, темперамент, відібраний для зображення життєвий матеріал, смаки та уподобання письменника обумовлюють форму твору. Форма робить художній зміст безпосередньо сприйнятим.

Форма має свої структурні елементи:
– родово-жанрова форма;
– сюжетна форма;
– композиційна форма;
– образна форма;
словесна форма.

Але, говорячи про форму художнього твору, учителю слід мати на увазі, що її у чистому “рафінованому” вигляді не існує, оскільки кожен компонент твору має як формальне, так і змістове наповнення.