Український фольклор – багата скарбниця народних звичаїв, побутових обрядів, традицій, свят. До нього належать прислів’я, приказки, народна драма, обрядові та побутові пісні, думи, історичні пісні, казки, перекази та легенди.

Почесне місце в фольклорі українців займає народна драма. Це обрядові або ігрові віршовані сценки, п’єси-игрища, часто з піснями та хороводами. Наприклад, «Коза», «Явтух», «Панас» або «Весілля». Також важливе місце в українському фольклорі займають безпосередньо пісні. Вони бувають соціально-побутовими (наприклад, балади про кохання). Або обрядовими: весільні, жалібні (плачі та голосіння), колядки, щедрівки, веснянки, «русальні пісні», колискові та інші.

До коштовностей українського фольклору належать прислів’я та приказки – короткі влучні вислови. Вони є узагальненою пам’яттю народу, висновками з життєвого досвіду. Фактично вони становлять звід правил, якими людина має керуватися у житті:
“Маленька праця краща за велике безділля”.

Така ж мудрість, звід моральної поведінки висловлена у казках, але там згадуються фантастичні, вигадані події, пригоди та особи. Наприклад, казка «Котигорошко».

Думи, історичні пісні стосуються вже реальних історичних подій в інтерпретації народної пам’яті. Думи та історичні пісні в Україні зазвичай виконували мандрівні кобзарі, а героями їх були козаки. Головне в цих творах – не точне відтворення історичних подій, а передача духу епохи, суть доби. Прикладом може служити дума «Козак Голота». Легенди та перекази в українському фольклорі також є інтерпретацією історії народом, містять в собі елементи вигадки, фантастики та мають прозову форму. Наприклад, «Легенда про створення світу».