В українській літературі з кінця 20-х років XIX ст. поширився такий літературний напрямок як романтизм. Цей напрямок з’явився в Німеччині та Англії, а потім набув широкого розповсюдження в інших європейських літературах та отримав роль провідного у духовності та культурі в російській імперії також.

Романтизм — літературний напрямок, в основі якого лежить протиріччя між омріяним, жаданим та реальністю. Романтичний герой розчарований в дійсності, він тікає від сірої буденності та намагається здобути повноцінне життя. В типовому романтичному герої вирують почуття, як світлі, так і темні: він стоїть набагато вище від маси людей, він є яскравою та глибокою індивідуальністю. Романтичний герой, як правило, пригне змінити світ.

Якщо герою не вдається домогтися гідного життя, то він або гине, або усамітнюється. Загибель людини в романтизмі є великою трагедією: людство втрачає окрему неповторну особистість.
Романтизм виявляє цікавість до усної народної творчості, фольклорних легенд та переказів, національного характеру. Романтичні твори стають продовженням, розвиванням національних сюжетів та мотивів, використовують народну образність. У зв’язку з цим втрата навіть найменшого етносу, його культури вважається романтиками духовною катастрофою.

Серед романтиків в українській літературі найвидатнішою є постать Тараса Шевченка. Вже перші його твори – балади «Тополя», «Причинна», «Лілея» та інші є продовженням та осмисленням українського фольклору. Наприклад, в баладі «Тополя» Шевченко використав сюжет глибокої історичної правди: дівчина не дочекалася коханого козака, він загинув на чужині. За часів козаччини та воєнних походів таке явище було звичним.

Шевченко зробив героїнею просту селянську дівчину, а не панянку, на відміну від більшості європейських авторів балад. Він ужив характерну для романтиків фантастичну метаморфозу: через таємниче та страшне ворожіння дівчина взнає, що її козака нема живого. Вона стає тополею, але ладна піти зі світу, тільки б не йти за нелюба. За допомогою народнопісенного стилю та образності Шевченко створив прекрасний взірець романтичної балади:

«Не щебече соловейко
В лузі над водою,
Не співає чорнобрива,
Стоя під вербою»

Яскравим явищем, типовим для романтизму, можна назвати поеми «Гайдамаки», «Гамалія», де він, як і багато інших авторів-романтиків, звертається до національного героїчного сюжету, змальовує нескореного героя. Шевченко органічно поєднав свою авторську своєрідність з рисами романтизму, тому що йому були близькими і народна творчість, і ідея боротьби проти несправедливого світу, і національні питання.

Також слід позначити таке явище, як ранній український романтизм (кінець 20-х — початок 40-х рр. XIX ст.). Це є харківська школа романтиків: І.Срезневський, І. Розковшенко, Л. Боровиковський, А. Метлинський. Їхні вірші також звертаються до фольклорних традицій та історичного минулого, але їхні вірші менш енергійні, більше пройняти та самозаглибленням.