Герой роману «Дон Кіхот» живе заради ідеалів. Це лицарські ідеали благородства, честі, мужності, про які він прочитав у книжках. Дон Кіхот стає мандрівним лицарем та на своєму шляху прагне захищати слабих та поневолених, битися з ворогом.

Але той ідеальний світ, в який вірить Дон Кіхот, не існує насправді. Натомість дійсність демонструє глобальний разлад з ідеалом. Дон Кіхот у своїй уяві бачить замок, а насправді це постоялий двір, Він кидається битися з велетнями, а читач бачить, що насправді це млини. Дон Кіхот намагається захистити нещасних, проте, виходить ще гірше. Так, сільський хлопець, за якого заступився Дон Кіхот, отримав після цього ще більше побоїв від хазяїна. Хлопець після цього проклинає усіх мандрівних лицарів. Каторжани, яких звільнив мандрівний лицар, замість подяки закидали камінням його та Санчо. Дон Кіхот зустрічає іншого мандрівного лицаря та відбирає в нього мідний щит, а насправді ця людина — цирульник, що у дощ прикрив голову мідним тазом.

У книжному світі не говориться про гроші, про побутові проблеми, про холод та голод, які чекають мандрівника на його шляху. Але з перших же кроків Дон Кіхотові та його вірному оруженосцеві доводиться стикатися з матеріальним світом.

Єдине місце, де нібито відтворється ідеальний світ лицарства, це герцогський замок. Але його мешканці просто надміру захопилися розиграшами, містифікаціями та жартами.

Конфлікт між ідеалом та дійсністю у романі «Дон Кіхот» полягає в тому, що спроби головного героя творити добро, встановлювати спраедливість, є безуспішними. Цей романтик «один в полі не воїн». Одинокий мандрівий лицар Дон Кіхот, навіть маючи найкращі наміри, навіть не сидячи без діла та прагнучи робити найкращі вчинки, нічого не може змінити на краще у навколишньому світі.