Ми так часто чуємо, що потрібно вірити в себе. Люди кажуть, що, починаючи якусь справу, потрібно налаштовуватися на успіх. Якщо ж заздалегідь налаштуватися на невдачу, то вона, можливо, і станеться.

З іншого боку, нас вчать тверезо оцінювати свої сили і можливості. Наприклад, важко отримати високий бал з предмета, який весь рік не вчив. Має бути дуже велике везіння, щоб ледар став успішний.

Хоча, я думаю, кожен з нас знає таких щасливчиків, яким все дістається легко. Ці люди просто вірять у свою удачу. А якщо везунчики ще й намагаються, щось роблять для досягнення своїх цілей, то таким хлопцям і ціни немає. Все у них буде добре, все вийде.

Часто людина не вірить в себе, тому що думає, що не годиться для чогось, що не гідна, що ще не готова. Наприклад, хлопець думає що ще не готовий зустрічатися з дівчиною, або впевнений, що не сподобається їй. І в підсумку дівчини у нього не з’явиться. Або людина хоче влаштуватися на роботу, але в глибині душі боїться цього. Наприклад, що тепер не буде часу гуляти. Або що її там обдурять, що буде занадто важко. Або так вже ця робота їй потрібна. У підсумку ніяк не виходить цю роботу знайти.

Вчинок, здійснений без віри в себе – це «не риба, не м’ясо». Щоб знайти справжню віру в себе, треба вірити в те, що робиш. Коли людині щось життєво важливо, вона збирає всі свої сили і йде до мети. І не думає: «а може, не треба?». Вона спотикається, падає, набиває гулі, але не здається. З досвідомі набуває впевненості, повагу до себе. Досягнення мети – це лише результат цієї віри.