Осінній ранок настає повільно. Лежачи в ліжку, я спостерігаю, як у вікні поступово розгорається ранкове світло. Воно бліде і неяскраве, не те, що влітку. Влітку сонячні промені так і б’ють у вікно. А тут не зрозумієш, розвиднілось вже чи ні.

Похмуро осіннім ранком. А ще холодно. Якщо опівдні може пригріти сонечко, то вранці точно не помилишся з часом року. Осінь є осінь: вона зустрічає вогкістю, зябкістью, вогким вітром.

Але сьогоднішній ранок тихий. Тільки листя тремтять на дереві за вікном. Вони ще зелені, але без яскравого сонячного світла здаються блідими. У такий ранок всі кольори на вулиці стають якимись неяскравими. У цьому є своя краса, я розумію. Немає зайвої строкатості, наприклад. Але особисто мені така пора року подобається.

Починаєш цінувати домашній затишок і теплу ковдру, з-під якої не хочеться вилазити. Моя мама обожнює на вихідних відлежуватися в ліжку з самого ранку, під теплим пледом. Не тому, що вона лінива, а тому, що їй так затишно. Таке ось осіннє проведення часу для дорослих. Я, наприклад, все одно в ліжку не влежу! Мені хочеться на вулицю погуляти, побігати на вітрі. А вона заварює каву, додає туди молоко і ставить на коліна ноутбук.

Але сьогодні п’ятниця – треба йти до школи. Повітря на вулиці холодне, чисте і свіже. Воно бадьорить і вливає сили. За це я люблю осінь. Хочеться прямо вдихати його!

Над головою кричать зграї птахів, а в іншому природа мовчить. Чути тільки шум міста. Але я не сумую осіннім ранком. Я йду в школу, а там мої друзі. У школі шумно і весело, поки, звичайно, всіх не загнали за парти.