Почнемо ми нашу віртуальну прогулянку з відвідин Кремля, або Дитинця, як його називали в Новгороді в давнину. На Русі дуже мало міст, у яких є своє серце. Великий Новгород – одне з них. На лівому березі Волхова в центрі міста, за цегляною зубчастою стіною височіє і сяє в променях сонця Софійський Собор. Яке умиротворення і спокій виходить від білокам’яної Софії! Коли стоїш перед нею, то намагаєшся уявити, як багато століть тому тут збирав свою дружину Олександр Невський і йшов захищати Русь, як лютували і поливали кров’ю стіни кремлівські опричники за часів Івана Грозного, як топтав святу новгородську землю фашистський чобіт. Але гордо стоїть Софія сьогодні, і голуб на її золоченому куполі як і раніше стереже спокій міста.

Багато таємниць зберігають безмовні цегляні стіни Кремля, під якими плавно несе свої води могутній Волхов. І екскурсія по місту навряд чи б вдалася без теплоходної прогулянки вгору по річці до безкрайніх просторах Ільменю.

Уявімо, що ми пливемо на теплоході і під час похитування на хвилях з задоволенням милуємося красивими пейзажами на березі. І раптом, серед прибережної зелені, ми побачили зірки! Це Свято-Юр’ївський монастир запрошує нас в гості. Територія монастиря вражає своєю красою і підкресленою охайністю. Мабуть майстер хотів побудувати будівлю, яка б затьмарила Софійський Собор, або хоча б могла конкурувати з ним. Напевно, у нього це вийшло! На протилежному березі, майже навпроти Юр’єва монастиря ми бачимо невисокий пагорб, увінчаний руїнами. Пагорб цей є так званим Рюріковим городищем. Згідно давніми переказами, саме тут похований Рюрик – напівлегендарний новгородський князь. Є припущення, що старе місто, що передувало виникненню Новгорода, розташовувалося там же. Саме сюди привезли на суд і розправу Івану Грозному іменитих новгородських бояр.

А між тим, наш теплохід рухається далі. Літнє сонце і легке погойдування судна діє як снодійне. І тільки гучні крики чайок над головою не дають нам зовсім заснути. Хрипкий теплохідний гудок оголошує околицю. Наш теплохід з пасажирами на борту вийшов в озеро. Легкий вітерець гуляє по воді, а сонце відбивається в кожному гребінці цієї крихітної хвилі, від чого вода схожа на риб’ячу луску. Який простір! Адже не випадково це озеро називали Словенським морем. Погляд намагається відшукати берега, але їх зовсім не видно неозброєним оком. Стає трохи не по собі від думки, що Ільмень відомий своїми підступними штормами, що погубили у свій час чимало торгових суден. Тут прогулянковий теплохід, на щастя, зробив розворот і пішов вниз по Волхову назад до міста. Ще трохи і ми вже на піщаному березі, у підніжжя Новгородського Кремля.

За кілька годин нашої прогулянки Ви нібито побачили найкращі місця Новгорода. А зараз ми не випадково повернулися до того місця, звідки починалася наша заочна екскурсія. Місць, які можна показувати гостям Новгорода, дуже багато, але є одне, без якого Великий Новгород вже неможливо уявити. Йдеться про «Пам’ятник Тисячоліттю Росії».

Напевно, нічого подібного у своєму житті Ви не бачили. Це не простий пам’ятник, на ньому відображена вся історія держави: державні діячі, поети, письменники, художники різних часів зібралися в одному місці. Ці люди зробили історію Росії! І тут до мого слуху долинув мелодійний дзвін, ніби дзвони намагалися донести до нас всю історію Великого Новгорода.