Образ Тетяни в «Онєгині» – це образ жінки-мрійниці, жінки з чистою душею, палким серцем та водночас з великим почуттям власної гідності.

Тетяна на початку твору – ще майже дитина. Вона мовчазна, сором’язлива, любить посумувати біля вікна, не любить галасливі ігри та дівчачі балачки своєї сестри та її подруг. Через це у своїй родини Тетяна видається «чужою дівчинкою», вона не вміє попрохати про ласку. В той час, коли всі навколо милуються її пустотливою сестрою Ольгою, Тетяна завжди одинока.

Проте Тетяні знайомі найтонші душевні порухи: вони просто не розкриваються для інших. Вона – романтична особистість. Тетяна обожнює читати книги, переживає з їхніми героями різноманітні почуття. Її цікавить усе таємниче. Тому Тетяна любить слухати народні легенди, містичні історії що їх розповідає стара няня.

«Татьяна верила преданьям
Простонародной старины,
И снам, и карточным гаданьям,
И предсказаниям луны»

Коли Тетяна закохується, глибина її романтичної натури розкривається. Вчорашня боягузлива дівчина виявляється сміливою. Вона перша признається Онєгіну в коханні, пише йому листа. Її кохання йде від самого серця, воно чисте, ніжне, сором’язливе. Навіть цинік Онєгін бачить, яка мрійлива дівчина стоїть перед ним, він не наважується грати з нею. Проте поцінувати глибину, пристрасть її кохання він не вміє. Тетяна, закохавшись, стає дуже чутлива, вона навіть передбачає трагедію вбивства Лєнского та від`їзду коханого.

Образ Тетяни Ларіної через кілька років у Петербурзі вже інший, не наївний. Тетяна тепер не наївна, вміє тримати себе у вищому світі, неприступно та по-царські величаво. І при цьому вона не зрікається себе, поводить себе природньо. Тетяна вважається королевою столиці, і Онєгін раптом закохується. Але тут Тетяна виявляє власну гідність. Вона залишається вірною своєму чоловікові, хоч в глибині душі ще живе її кохання. Сила волі допомогамає їй дотримати чесність, благородство по відношенню до своєї родини. Таким чином Тетяна є еталоном чутливої, але сильної та порядньої жінки.